Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

Зібгавши листа, він кинув його в обличчя селянинові.

— Як ти посмів принести отаке, мерзотнику?

І, повернувшись до солдатів, наказав:

— Закувати його в кайдани! І в темницю негідника!

4

Після читання листа, який усіх розтривожив, Добо звелів офіцерам зібратися в палаці:

— За півгодини всім бути у мене.

Невдовзі в залі стало людно. Якщо хтось і запізнювався, то лише тому, що перевдягався в парадну форму. Кожен відчував, що лист — це перший удар на сполох.

Добо нетерпляче ждав, коли під'їде висланий зранку кінний роз'їзд.

Він стояв біля вікна, схрестивши руки на грудях, і дивився на місто, що розкинулося внизу. Які красиві білі будови! А місто майже безлюдне. Тільки побіля самого палацу, коло річки, ще трохи роїться люд фортеці: солдати напувають коней, снують водоноси. А ось якась жінка у жовтій хустці виходить з воріт. За спиною — великий клунок. Поруч з нею в напрямі фортеці дрібцюють двоє малих діток.

— І ця до фортеці йде...— невдоволено пробурчав Добо.

Поруч з Добо стояв зброєносець у голубому оксамитовому доломані. Довговолосий, з ніжним обличчям, вія скидався на дівчину, яка вбралася в чоловічий одяг. Але руки юнака говорили про інше — в них відчувалася буйна сила: він щодня вправлявся в киданні списа.

Добо обернувся, лагідно провів рукою по чуприні зброєносця:

— Про що ти розмріявся, Криштофе? Може, додому хочеться?

— Ні,— з усмішкою відповів хлопець.— Мені, пане капітан, соромно було б і подумати про таке!

У фортеці залишили тільки цього зброєносця. І то лише тому, що його батько листовно прохав капітана не відсилати хлопчину додому — мачуха його недолюблює. Добо ставився до Криштофа як до рідного сина.

Решту юних зброєносців Добо повідсилав по домівках. Адже кожному з них усього чотирнадцять-шістнадцять років. Фортеця капітана Добо була для них школою витязів. Але допускати їх до справжнього бою Добо ще не хотів.

Був у нього ще один улюблений зброєносець — Балаж Балог, син лейтенанта, який служив у війську ченця Дьєрдя і якого минулого року було вбито в бою. Молодший на рік від Криштофа, Балаж уже вправно їздив верхи. Коли в серпні його випроваджували, він плакав. Хлопчині було прикро, що Криштоф залишається у фортеці, а він ні.

«Постривай-но! — погрожував він Криштофові.— Повернуся, і ми ще з тобою поламаємо списи!»

«Невже ти думаєш, що це я тебе відсилаю?» — відповідав засмучений Криштоф.