Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

— Ми маємо чим відповісти туркові! Але це ще не все... Читай далі.

— «Празьких і четнекських мідних і чавунних пищалей — триста. Рушниць — дев'яносто три. Німецьких рушниць — сто дев'яносто чотири...»

— Вони нічого не варті! — крикнув Цецеї.— Добрий лук надійніший за таку рушницю.

Тут виникла суперечка: старші погоджувалися з Цецеї, а молодь стояла за рушниці.

Всіх угамував Добо, сказавши, що і рушниці добрі, і луки можуть бути, а найкраще — гармати.

Зброєносець Криштоф поклав на стіл позолочений, майстерно виготовлений шолом і срібне розп'яття. Тримаючи в руці довгий плащ, схожий на мантію, мовчки став позаду Добо.

Гергей прочитав ще один реєстр, в якому перелічувалися всі види зброї: списи, щити, всілякі ядра, гаки, кайла, булави, гноти та інше бойове спорядження, наявне у фортеці.

Добо підвівся.

Він надів на голову позолочений шолом, накинув на плечі червону оксамитову капітанську мантію і, тримаючи ліву руку на руків'ї шаблі, проказав:

— Дорогі друзі, бойові побратими! Мури фортеці ви самі бачили, а тепер знаєте, що ми маємо і тут — за мурами. Зараз у цій фортеці вирішується доля нашої батьківщини.

В залі панувала тиша. Очі всіх прикуті до капітана Добо.

— Якщо впаде Егер, не встоять ні Мішкольц, ні Кашша. Маленькі фортеці турок зіб'є, як горіхи з дерева. Після нас він уже опору не зустріне. І тоді історія запише Угорщину до книги мертвих.

Добо обвів усіх суворим поглядом і вів далі:

— Егерська твердиня надійна, але приклад Солнока нагадує, що сила фортеці не стільки в камінних мурах, скільки у відданих душах її захисників. У Солноку були наймані солдати, і йшли вони не фортецю захищати, а гроші здобувати. В нас лише п'ятеро німців-гармашів, решта — угорці. І тому тут кожен з нас захищає батьківщину. Треба буде кров — проллють свою кров. Треба буде життя — віддадуть життя. Але нащадки наші не скажуть, що угорці, які жили тут у 1552 році, не гідні зватися угорцями...

Крізь вікно зазирнуло сонце і осяяло зброю, що висіла на стінах, лати, понавішувані вздовж стін на жердинах. Заблищав і позолочений шолом капітана "Добо. Гергей стояв поряд з ним. Він глянув у вікно, а потім дашком приклав руку до очей і подивився на Добо.

— А скликав я вас для того,— промовив Добо,— аби кожен тут іще раз міг добре подумати про те, що його чекає. Для тих, хто власну шкуру вважає дорожчою від будучини угорського народу, ворота фортеці ще відчинені. Мені потрібні справжні чоловіки. І краще кілька левів, аніж багато зайців. Суне ураган. І в кого жижки трусяться — хай покине залу перше, ніж я продовжу свою мову, бо ми тепер повинні дати велику клятву, і хто порушить її, навіть після смерті не посміє стати перед очима господа бога.

Він почекав, чи не зрушиться хто з місця.

Залою владала тиша. Ніхто не ворухнувся.

Пообіч розп'яття стояли дві воскові свічки. Зброєносець запалив їх.

Добо вів далі: