Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

Вздовж стіни проїхали до північної частини фортеці. Там стояли два палаци. Менший палац був пишніший, вікна в ньому засклені. А другий більше скидався на панську комору, називався він монастирем. В часи Добо він належав капітулу фортеці, одначе в ньому мешкали гарнізонні офіцери. Тут вікна були запнуті волячими міхурами. Позаду палацу за зеленою огорожею розкинувся квітник з лавками і повитою виноградом альтанкою. Над айстрами кружляв рудий метелик. Погляд Гергея зупинився на айстрах, і Добо теж подивився на них.

— Дружина моя, бідолаха, так багато квітів насадила, і все марно...

— А де вона зараз?

— Відправив її додому, до моїх сестер. Жіночі сльози нам тут зараз не на користь.

Через квітник вони вийшли до рогу західної стіни фортеці.

І звідси стіна здавалася непомірно високою. Поставлена вона була на кам'янистій горі, яка круто обривалася вниз.

— Поглянь,— мовив Добо.— Це Земляна вежа. Вона зведена для того, аби вберегти цей куток від обстрілу й захистити он ту Казематну вежу.— І він показав на вежу, що височіла аж на краю фортеці, на хвості «черепахи».

Звідти відкрився ще кращий вид на місто й на витягнуту на північ вузьку долину, засаджену стрункими тополями. У кінці долини виднілося велике село Фелнемет. За ним широку рівнину обрамлювали лісисті гори.

Та Гергей недовго милувався довколишнім пейзажем. Його увагу привернуло те, що було позаду фортеці. Там піднімалося високе узгір'я, від якого фортеця була відділена лише глибоким ровом.

— Ось звідти можна чекати нападу! — сказав Гергей, окинувши поглядом узгір'я.

— Так, звідси, зі сходу,— підтвердив Добо.— Хоча стіна тут міцніша, і ми поставили на неї чотири найбільші гармати.

Біля Казематної вежі він зіскочив з коня і віддав уздечку зброєносцеві Криштофу:

— Відведи до стайні.

Піднялися на Казематну вежу, де стояли націлені в бік узгір'я велика гармата, чотири мортири і зо два десятки пищалей.

Біля гармат кучерявий біловолосий гармаш-німець навчав селян:

— Коли я кажу «бор»[68], то давайте мені бор! А коли я кажу «дюс» — давайте дюс!

Селяни уважно слухали гармаша. Добо усміхнувся.

— Добридень вам, Файріху! Якщо ви кажете «бор», то пороху ви не одержите, бо в нас «бор» — вино, а не порох.

Добо проказав ці слова по-німецьки, але так само їх перекручуючи, як гармаш — угорські, тому вони відразу й зрозуміли один одного.

Гармаш почав знову: