Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

— Ось як треба! — сказав він, повертаючи списа товстим кінцем ратища вгору і б'ючи з усієї сили по щиту. Турок полетів униз головою.

А довкіл лунав незмовкний лемент:

— Аллах акбар! Я керім! Я феттах!

Іноді кричали й по-угорськи:

— Здавайте фортецю!

— На, маєш! — горлав Золтаї і страшними ударами кирки пробивав щити, шоломи й голови.

Він стояв біля пролому і бився тільки киркою. До пояса його захищав мур. Орудувати списом він дав змогу своїм солдатам, а сам зайняв місце на викладеній з колод стіні, де легко було зачепити драбину і де драбини стояли щільно одна біля одної, і ними безперервно піднімалися юрмища озброєних людей.

Золтаї наказав ламати драбини, потім крикнув:

— Хлопці, бий їх по макітрах!

У сталевому панцирі, з довгою киркою в руці, Золтаї став попереду всіх, щоб першим зустріти непроханих гостей. Обличчя його заливав піт, але витязь був сповнений веселої бадьорості. Час від часу він попльовував собі на долоні і горлав:

— Лізь, лізь, чорнопикий, дай я полюбуюся на твою губату мармизу! — підбадьорював він темнолицого сарацина, який крізь клуби диму рвався по драбині вгору і тримав над собою легкий плетений щит, з-під якого лише іноді поблискували білки його очей.

Піднявшись уже високо, сарацин увесь зіщулився, зігнувся і поліз далі, збираючись на верхньому щаблі нагально випростатись, простромити списом Золтаї і вискочити на вишку.

Першому, хто підніме на вишці прапор перемоги, було обіцяно єгерський пашалик. Знали про це й захисники фортеці.

І ось чорний барс рвався нагору. Слідом за ним ліз довгобородий джебеджі й оскаженіло, бризкаючи піною з рота, кричав: «Аллах акбар!» Ззаду за поясом у нього стирчав бунчук на короткому держаку, а в зубах він тримав широкий оголений ятаган.

— Аллах акбар! Я керім! Я рахім!

Золтаї ривком опустив забороло. І дуже вчасно: сарацин випростався, змахнув списом, але тут же зламав його об сталевий підборідник шолома.

Тієї ж миті Золтаї вдарив його киркою, і сарацин полетів з драбини сторч головою.

Сопучи, мов ковальський міх, бородань виліз нагору. В руках у нього не спис, а обушок.

Золтаї ухилився від обушка і так молоснув бороданя киркою, що зламав йому руку.

Зависнувши на одній руці, турок ревів: «Аллах!» Та після другого удару він замовк, і велетенське мертве тіло, змітаючи живих, покотилося драбиною вниз.