Розділ «Частина четверта Лихоліття Егера»

— Аллах акбар! — лементував металевий голос, який, здавалося, був здатен заглушити все; цей голос ніби вилітав з якогось велетенського казана.

Обложники дерлися вгору сотнями; їх збивали гранатами, в них стріляли з рушниць. Та що важили для турків ці втрати, коли їх була тьма-тьменна! Хай би з десяток воїнів прорвалося — слідом за ними рине вся незліченна турецька рать!

Так, тут потрібні славні витязі!

Уже з годину відбивали гранатами напад, а ворог невпинно ліз і ліз на мури. Турки не звикли до гранат, які вибухають двічі. Внизу довкіл гранати, яка вибухнула, вони підстрибували й лементували цілим юрмищем, але за хвилину-другу їхні поріділі лави ставали ще густішими, аніж раніше,— на передніх напирали задні. Приставляли нові драбини, і нові воїни рвалися на мури. Хоч як косив їх вогонь, а все ж деякі драбини втримались, а по них вилізали турки. І коли велику драбину вдавалося зачепити гаками за камінь, менші драбини передавалися вгору з рук у руки, їх чіпляли за проломи, за верхній карниз.

— Хапайте драбини, тягніть нагору! — крикнув Гергей.

На превеликий подив турків, угорці перестали віддирати й відштовхувати від мурів драбини, а навпаки, тільки-но турки піднімали їх угору, одним ривком перекидали драбини до себе за мур.

П'ять драбин перетягли в такий спосіб. І раптом турецький офіцер у жовтих мідних обладунках зачепив свою драбину й тут же всією вагою навалився на неї.

— Тягніть! — закричав Гергей і, засунувши списа між східцями драбини, наліг на ратище.— Допомагайте, хлопці! — крикнув він знову.

Драбина вигнулася над прямовисним муром. На її кінці теліпався мідно-жовтий турок з довгим хвостатим списом у руці. Та, опинившись у повітрі, він випустив і списа, і щит, обіруч ухопився за нижній щабель і повис у повітрі.

Внизу все турецьке воїнство залементувало:

— Аллах! Аллах!

Гергею хотілося втягти турка разом з драбиною, та часу не було — іншою драбиною вже видирався асаб у хутряній шапці, треба і з ним упоратися.

— Переверніть драбину! — обливаючись потом, крикнув Гергей чотирьом солдатам, які тягли драбину.

Один із солдатів, Дюрі Дюлаї, впав біля ніг Гергея. Гергей перестрибнув через нього і встромив спис у плече асаба. Асаб похитнувся, „червона кров залила йому руку, і він полетів сторч головою, збиваючи на льоту ще з десяток турків, які рвалися вгору.

Тепер і солдати зрозуміли Гергея: ривком перевернули драбину, і туркові в мідних обладунках довелося вибирати — або вивихнути собі руку, або пролетіти двадцять сажнів у повітрі.

Він вибрав останнє.

Турецький барабанщик, який гамселив унизу у великий барабан, упав під вагою мідного панцерника, що врізався в нього, і обидва лягли бездиханними серед інших мертвяків.

Але що важили ці два життя, коли турків тисячі!

Драбиною швидко-швидко піднімався щит з крокодилячої шкури — так швидко, наче він був крилатий. Під щитом нікого не було видно. Кінець угорського списа зісковзнув з його гладенької поверхні. Хитрий турок, певно, прикріпив щит до вершка свого шолома. І звідки не били по цьому щиту, він тільки похитувався у повітрі, а спис знову зісковзував у порожнечу.

Але Гергей був тут як тут.