Розділ «Частина перша Де угорські витязі родяться?»

— Іштван Добо,— відрекомендувався він, зняв шапку і клацнув підборами.

Добо — високий кремезний чоловік, у кожному русі якого відчувалася сила. Його сірі очі були гострі, чіпкі.

Цецеї заклав руки за спину.

— Ти у кого на службі?

— Тепер у Балінта Терека,— відповів той.

— Отже, ти прихильник Фердінанда. Ласкаво просимо, синку.— Цецеї подав витязю руку. Одним поглядом окинув жеребця, шаблю.— Яким це вітром занесло тебе до нас?

— Ми їдемо з Палоти.

— Із замку Море?[6]

— Тепер це вже не замок Море.

— А чий же?

— Нічий. Та це вже й не замок тепер, а купа каміння.

— Ви його зруйнували?

— Зрівняли з землею.

— Слава богу!.. Ну, заходь у холодок, брате, ось сюди, на терасу... Матінко, у нас гості.

Низенька опасиста господиня вже порядкувала на терасі: накривала разом із служницею стіл у затінку. Інша служниця тим часом вже відчиняла дверцята льоху.

— Перш ніж сідати, батьку,— мовив Добо,— я мушу запитати, чи немає тут отого Море? Бо саме його я й шукаю.

— Не бачив я цього негідника. Та краще його ніколи й не бачити, хіба що на шибениці.

Добо похитав головою:

— Виходить, ми збилися зі сліду. А вода у вас знайдеться?

— Зачекай, зараз вина принесуть.