Розділ «Частина перша Де угорські витязі родяться?»

— Я п'ю тільки воду, коли хочу пити.

Добо взяв великий пузатий дзбан, підніс його до губів, а втамувавши спрагу, голосно зітхнув і сказав:

— Ви дозволите відпочити у вас до вечора?

— Я вас не відпущу і за кілька днів. Де це чувано!

— Дякую, але ж тепер не масляна. Ввечері нам треба рушати далі. Одначе кольчугу я скинув би. Хоч вона вся із дірок, у ній страшенно парко в цю спекоту.

Поки Добо знімав свої обладунки, у дворі з'явився прочанин.

— Ти що, від ченця прийшов? — сказав Цецеї, звівши на нього очі.

— Авжеж,— відповів здивований прочанин.— А звідки ви знаєте?

— Борода в тебе біла від пилюки, видно, що здаля йдеш.

— Це правда,— відповів прибулець.

— А передати звістку з далекого краю мені може тільки ігумен Шайоландського братства, він мені родич.

— Та він уже давно не ігумен, а духівник короля.

— І це я знаю, побив би його грім разом з його господарем! Як тебе звати?

— Імре Варшані.

— Скільки тобі років?

— Тридцять.

— Ну, подивимось, яку звістку ти нам приніс?

Прочанин сів на землю і заходився відпорювати підкладку своєї сутани.

— Ох, і спека ж у ваших краях! — пробубонів він весело.— І турків тут, як мух...

— Це все завдяки твоєму ченцеві й королю. Куди ж до біса ти запхав листа?