Розділ «ОСТАННІЙ БЕРЕГ»

Отак вони і стояли, відчуваючи взаємну симпатію і думаючи кожен про своє, коли у них за спинами десь в Обителі Мудреців пролунав гонг.

— Ага! Ось і вечеря! — вигукнув Талан. — Сьогодні у нас юшка з цибулі та сочевична лемішка... Гайда, ходімо!

— Ти ж казав, що їсти тут ніхто не готує, — мовив Арен, розгублено крокуючи слідом за новим приятелем.

— Ну... Часом буває, що й на кухні щось зрихтують.

Страви були хоч і не чарівними, проте дуже смачними. Повечерявши, хлопці знову подалися блукати серед пагорбів, хоча навколо вже поволі сутеніло.

— А це славнозвісний пагорб острова Роук, — пояснив Талан, коли вони рушили вгору до круглястої вершини.

Ноги плуталися у мокрій від роси траві, а внизу, на багнистих берегах річки Твільбурн, кумкали жаби, вітаючи перше тепло і дедалі коротші зоряні ночі. Здавалося, тутешні краєвиди огортав серпанок якоїсь урочої таємниці.

Талан тихо промовив:

— Цей пагорб першим виринув із морських вод, коли пролунало Першослово.

— І саме його океан поглине останнім, коли настане час загального хаосу, — додав Арен.

— Отже, це найбезпечніше місце в світі, — сказав Талан, намагаючись угамувати благоговійний страх, який несподівано пойняв його в цю хвилину. Але за якусь мить він знову збентежено гукнув: — Поглянь! Он там, у Саду!..

На південь від пагорба займалося яскраве сяйво — так, наче над обрієм спиналася місячна повня. Проте насправді тоненький серпик місяця уже давно висів на заході небосхилу, а в тому сяйві, що озорювало південь, було щось дивне і непевне — світло мерехтіло та дрижало, наче листя, потривожене вітром.

— Що це?

— То світиться Примарний сад. Мабуть, там зібралися Майстри. Подейкують, що Сад сяє отак щоразу, коли вони сходяться на велику Раду, скажімо, щоб обрати Архімага — як-от п'ять років тому. Але що ж змусило їх зібратися сьогодні? Може, їм треба обговорити новини, які ти привіз із Енладу?

— Можливо, — погодився Арен.

Талан розхвилювався не на жарт і вирішив негайно повернутися в Обитель Мудреців, аби дізнатися, що чувати про причини скликання Ради Майстрів. Арен подався за ним, раз у раз позираючи на уроче сяйво, аж поки воно не зникло за пагорбом, над яким височіло всіяне дрібними зорями небо.

Принцові постелили в окремій кам'яній кімнатці. Не заплющуючи очей, Арен тихо лежав у цілковитій темряві. Досі він спав лише на м'якій постелі, вкриваючись розкішними тканими ковдрами; ба навіть на тій двадцятивесельній галері, якою королевич добирався з Енладу, в нього було більше вигод, ніж тут. Наразі Арен лежав під пошарпаною повстяною попоною на солом'яному матраці, постеленому просто на кам'яній долівці. Та це зовсім не бентежило хлопця. "Я перебуваю в самому центрі світу, — думав Арен. — Майстри зараз радяться у Примарному саду. Та чи до снаги їм захистити древнє мистецтво чарів? Невже магія справді приречена? Що може загрожувати Роуку? А втім, байдуже! Я однаково залишуся тут, не повертатимусь додому. Тепер ліпше підмітати підлогу у Школі чаклунів, ніж нудитися у покоях Енладського палацу. Але хтозна, чи дозволить він мені зостатися на Роуку? Адже незабаром тут, можливо, взагалі припинять навчання, а згодом й Істинну мову забудуть... Зрештою, дивно, чому мій батько має вроджений чаклунський дар, а я ні? Може, в сучасному світі магія і справді гине? Але я все одно служив би йому, навіть якби він позбувся всіх своїх чарівних знань і могутності. Навіть якщо я більше ніколи його не побачу і не почую..." Одначе Аренові зовсім не хотілося думати про таку сумну перспективу, тож за мить він знову побачив себе у Фонтанному дворі, віч-на-віч із Архімагом, що безмовно стояв під горобиновим деревцем. Темніли небеса над головою, з горобини спадало зів'яле листя, водограй мовчав, а сам Арен схвильовано говорив: "Повелителю, починається буря, але я залишуся з тобою і віддано служитиму тобі..." — й Архімаг посміхався до нього... Але тут юнакові забракло уяви, адже досі він ще жодного разу не бачив усмішки на смаглявому обличчі Архімага.

Вранці Арен прокинувся, відчуваючи, що з учорашнього хлопчака він устиг перетворитися на зрілого чоловіка. Він був готовий до всього. Проте вранішні новини все ж заскочили його зненацька.

— Принце, тебе хоче бачити Архімаг, — прочинивши двері, скоромовкою проторохтів маленький вістун (мабуть, один із новачків), а відтак побіг собі геть, перш ніж Арен зметикував щось йому відповісти.

Крученими сходами принц зійшов у Фонтанний двір і зупинився, не знаючи, куди йти далі. Аж тут назустріч хлопцеві вийшов старий — його порізане глибокими зморшками обличчя осявала щира приязна посмішка. Так, то був Майстер-Воротар — саме він учора зустрів Арена біля входу до Обителі Мудреців, випитуючи його Істинне ім'я, перш ніж пустити всередину.