— Про це подбає Воротар.
— Я маю на увазі не лише браму Обителі Мудреців. Залишайся тут і стеж за світанком — аби знати, чи не поблякло сонце; а ще пильнуй за кам'яною стіною, щоби вчасно помітити, хто через неї перебирається і куди спрямований його погляд. Знай, Торіоне, що цілісність світобудови порушено! У ній з'явився небезпечний вилом, якась досі нікому не відома прогалина, і саме її я повинен відшукати. Якщо я не повернуся, можливо, тобі пощастить більше... Але поки що залишайся тут! Я хочу, щоб ти дочекався мене, — Архімаг уживав у розмові слова Істинної Мови, якою люди постійно послуговуються у Високій Магії, але вкрай рідко балакають про звичайні справи. Так бесідують хіба що дракони, які не визнають інших мов. Зрештою, Приворотник більше не сперечався; він тихо вклонився Архімагові й Арену, а тоді вийшов з кімнати.
Запала тиша, лише в каміні сухо потріскувало полум'я. За вікнами димом клубочилася густа туманна мла. Архімаг дивився у вогонь і ніби не помічав Арена. Юнак стояв осторонь, відчуваючи себе забутим і не знаючи, що робити: піти геть самому чи чекати, поки його про це попросять. Він знову почувався крихітною піщинкою, загубленою у безмежному, темному і тривожному світі.
— Насамперед навідаємося у Ґорт, — сказав Яструб, відвертаючись від вогню. — Туди стікаються новини з усіх Південних широт — і, може, нам поталанить знайти там хоч якусь ниточку. Енладський корабель досі чекає на тебе в порту. Попроси капітана передати вісточку твоєму батькові. Нам треба поспішати — вирушаємо завтра на світанні! Приходь до човнового причалу.
— Учителю, а що... — юнак на мить затнувся. — Що саме ти шукаєш?
— Цього я не знаю, Арене.
— Але ж...
— Як же тоді шукати? І цього я також не знаю. Може, воно само мене знайде, — він ледь усміхнувся Арену, однак в імлистому сірому світлі, що сочилося через вікно, його обличчя було незворушне, наче викуте з криці.
— Володарю, — мовив Арен, і тепер голос його лунав твердо, — я справді є одним із нащадків Мореда (звісно, якщо його родовід взагалі можливо достеменно з'ясувати). Якби я міг стати тобі в пригоді, то вважав би це за найбільшу честь у своєму житті. Ніщо би не змусило мене відступити! Але я побоююся, що ти переоцінюєш мої скромні сили.
— Можливо, — знизав плечима Архімаг.
— У мене немає ні особливих талантів, ані досвіду. Щоправда, я непогано орудую і шаблею, і двосічним мечем. Дам собі раду і з човном, і з вітрильником. Добре танцюю. Знаю, як утихомирити розсварену челядь, і вмію битися навкулачки. Лучник з мене такий собі, зате я досить прудкий і спритний. Крім того, вмію співати, граю на арфі та лютні. Ось і все. Більше мені нічим похвалитися. Яка тобі з мене користь? Майстер-Приворотник правду каже...
— Ага, то ти все чув? Приворотник просто ревнує, бо вважає, що саме він мав би йти зі мною як старий друг, котрий давно довів свою відданість.
— Але він до того ж має неабияку силу і великий життєвий досвід...
— Отже, ти хочеш, щоби він пішов зі мною, і готовий залишитися тут?
— Ні! Але я боюся...
— Боїшся чого?
Хлопцеві очі затуманилися слізьми.
— Підвести тебе, — зізнався він.
Архімаг знову повернувся і задивився на вогонь.
— Сідай, Арене, — сказав чаклун, і юнак присів на кам'яний підмурок біля каміна. — Я зовсім не покладаюся ні на твою мудрість, ані на воїнську доблесть. Ти ще занадто юний. Але, між іншим, мене потішило те, що ти вмієш правити човном. Наразі ще ніхто не знає твого майбутнього, зате я впевнений принаймні в тому, що ти — нащадок Мореда і Серіадха.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Останній Берег» автора Урсула Кребер Ле Ґуїн на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОСТАННІЙ БЕРЕГ“ на сторінці 12. Приємного читання.