TextBook Зорка подивилась на тата. Той усміхався, але усміхався він якось дивно. Самими губами. А очі сумні. Вона кинулась до батька, вчепилася йому за руку.
Тато підняв Зорку, притулився до її обличчя неголеною щокою. Зорка схлипнула і обома руками обняла батька за шию.
— Тату, не їдь...
— Нічого, донечко,— сказав тато, ховаючи очі,— нічого. Ти в мене хоробрий козак...
На ганок будинку вийшла сива жінка в окулярах і в такій самій, як у Миколи Івановича, синій ватянці. Погукала:
— Дівчатка, Дарино Лебідь, нумо до групи! Зараз надійдуть машини!
Тато ще раз притулився до Зорчиного обличчя щокою і обережно, ніби Зорка скляна, поставив її на землю. Потім підійшов до директора й простягнув руку. Микола Іванович узяв татову руку в обидві долоні, й вони кілька секунд стояли мовчки, дивлячись один на одного.
— Одна вона в мене лишилась, — сказав тато.
«Як одна? А брат? Він же на фронті воює...» — стривожено подумала Зорка.
— Зрозуміло, — сказав Микола Іванович. — Тільки-но приїдемо, я одразу повідомлю вас.
Вони обнялися.
— Тату! — нарешті видушила з себе Зорка.
Але тато вже біг до машини, гупаючи черевиками по втоптаній кам'янистій доріжці.
— Тату-у-у-у! — у відчаї закричала Зорка, кидаючись услід за батьком.
Тато, тримаючись за борт машини, оглянувся, але в цю мить два червоноармійці схопили його за руки й втягли до кузова.
Очі Зорці заступили сльози. Машина подвоїлась, потроїлась... Здавалося, весь ліс наповнився зеленими військовими машинами, і в кожній із них їхав на війну тато.
Розділ 3. Даринка Лебідь
Зелена військова машина зникла вдалині, тільки маленький жовтавий хвіст куряви й досі ще звивався в повітрі, й від цього дорога здавалася живою.
Важкі машини мчали мимо, лишаючи за собою бензиновий ядучий сморід. Привчені до дорожнього життя коні, розмірено клацаючи підковами, тягли вози з клумаками. На возах сиділи, звісивши ноги, жінки й діти, закутані, попри спеку, в шерстяні хустки.
А стежкою обіч шляху йшли і йшли низкою сірі, запорошені люди з клунками за плечима і з валізами, перев'язаними вузлуватими мотузками.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зорчина пісня» автора Браун Жанна на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 6. Приємного читання.