Розділ «Частина перша»

— Катерино Семенівно, збагніть же, нарешті, у вас восьмеро дітей і семеро з них комуністи!

— Льоня на фронті поступить, — сказала бабуся.

— Не сумніваюсь, — утомлено згодився тато, — але ж ви загинете! Вірочка мені не простить, і... я не можу більше чекати. Я сьогодні повинен бути в частині. Невже ви не бачите, що коїться навкруги?

Бабуся мовчала й дивилась у вікно, повернувшися до тата спиною. Тоді тато підхопився, зняв з вішалки біля дверей гвинтівку, перекинув ремінь через плече й наказав:

— Одягайтесь! Коли самі не розумієте, що робите, то хоча б слухали, що вам кажуть.

Бабуся відійшла од вікна й стала перед татом, високо звівши голову, щоб бачити його обличчя.

— А Парася? — тихо спитала вона.

Зорка кілька разів була в тітки Парасі, бабусиної подруги. Та лежала паралізована ще з часів громадянської війни. А взагалі-то колись, іще до поранення, розповідала бабуся, тітка Парася була ой і бойова ж! Комісар! У неї навіть орден є.

— Ти вважаєш, Аркадію, що я можу залишити Парасю саму... в такий час?

Тато похнюпив голову. Постояв. Потім обняв бабусю й пригорнув до грудей.

За півгодини Зорка сиділа на валізці в кузові зеленої військової вантажної машини, а бабуся стояла на балконі й плакала.

Крім Зорки, в кузові сиділо ще троє червоноармійців. Вони похмуро дивилися собі під ноги й мовчали.

Нарешті з будинку вибіг тато. Оглянувся на бабусю, насунув пілотку і з одного маху перестрибнув через борт. Машина рушила.

— До побачення, бабусю! — закричала Зорка. — Ти не журись, я скоро приїду! Не журися! Добре?

— Добре! — крикнула бабуся й затулила рот фартухом.

— Бабусю! — надривалася Зорка. — «Гуллівера» нікому не давай читати! Вона бібліотечна!

— Сиди! — сказав літній червоноармієць із забинтованою ногою. Він глянув у сумні батькові очі, зітхнув і вийняв з кишені розчавлену карамельку в рожевій обгортці. — На ось і сиди, не крутися, а то ще, гляди, випадеш.

Машина мчала вулицями, спритно об'їжджаючи протитанкові загородження: колючі, нащетинені іржавими гратами їжаки, барикади із лантухів з піском — і нарешті вискочила на широку асфальтовану дорогу.

Узбіччям ішли та йшли в напрямку до міста червоноармійці із скатками через плече й протигазами. По дорозі тяглись із міста підводи, машини. На обочинах, а інколи й посеред шляху зяяли вирви.

Позаду, з боку міста, гуркотіли, чимраз наростаючи, гарматні постріли.