TextBook Дуже часто він про це не думав. Той, кому треба заробляти на прожиття, не має часу оживляти давні мрії.
Наш герой уже давно не жив у містечку свого дитинства. Та одного разу йому знов довелося побувати там за дорученням свого банку. На дозвіллі він, наче заворожений, блукав знайомими вуличками. Йому здавалося, ніби він знову малий хлопчик, який шукає все нових доріг між домом і школою, прагнучи побачити щось нове для себе, відкрити світ. І ось він знову перед віллою з її великим садом, який після війни віднайшов свої величні штахети. Ось вони, ті знамениті штахети...
Огорожа, звичайно, інша. Але точнісінько така, як за давніх часів.
З-за рогу вулиці з’явився хлопчик, розмахуючи портфелем. Він став і подивився на віллу: усі віконниці зачинено, отже, хазяї у від’їзді.
«Зараз дістане лінійку»,— подумав службовець банку.
Хлопчик справді дістав з портфеля металеву лінійку і провів нею по штахетах, захоплено дослухаючись до якогось свого внутрішнього ритму.
«Дзень, дзень, дзень», — відгукнулися штахети.
«Дивно, — подумав службовець банку, — я не відчуваю ніякої різниці між звуками. А втім, як добре подумати, так воно й має бути. Усі штахетини однакові завдовжки і завтовшки: чому б їм звучати на різні ноти!»
А хлопчик то ледь торкався штахет, то бив по них, згідно з якимось відомим тільки йому ритмом.
— Привіт,— сказав службовець банку, коли хлопчик наблизився.
Малий здригнувся, немов його заскочили на гарячому.
— Не бійся, — сказав службовець банку,— віконниці зачинені. Старого синьйора немає вдома.
— Якого старого синьйора? — спитав хлопчик.
— Того, що дратується, коли ти отут брязкотиш.
— Тут нема ніякого старого синьйора, — відказав хлопчик. — Тут живе стара синьйора. Вона якраз нічого мені не каже, бо зовсім глуха. А дратується її покоївка.
«Воно й не дивно,— подумав службовець банку.— Той старий синьйор, мабуть, давно помер. Тепер тут нові хазяї».
— Покоївка каже, — провадив хлопчик,— що я бешкетник і порушую їхній спокій. Та це неправда. Я не брязкочу, а граю. Ось послухайте, хочете?
— Гаразд, послухаю, — погодився службовець банку.
— Ось вам «Передсмертна пісня каштана», — оголосив хлопчик. — Бачите оте дерево? То каштан. Він хворий, як майже усі каштани в Європі. Ми це в школі вивчали.
— Послухаймо, — сказав службовець банку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Пісня залізних штахет. Життя, присвячене етології [Всесвіт]» автора Джанні Родарі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пісня залізних штахет“ на сторінці 2. Приємного читання.