Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

Тяркс сіла з другого боку вузенького проходу, двома спритними рухами застебнула на собі ременя безпеки й кинула:

— Усе колись буває вперше.

— І навіть не знаю… — провадила Ярвен.

Але цієї миті захурчав пропелер, завив двигун, і розмову довелось урвати. Знялося таке ревище, що Ярвен мусила б перехилитися через прохід і кричати жінці просто у вухо.

Тяркс щось сказала, та Ярвен тільки побачила, як та поворушила губами. Потім літак покотився, дедалі швидше, швидше, і раптом Ярвен відчула, як він задер носа й відірвався від землі.

«То оце так, виходить, літають! — вражено подумала вона. — Отак просто, так стрімко підіймаються в небо, все вище й вище, так легко й так природно!»

Тяркс відстебнула свого ременя безпеки, перехилилася до Ярвен і спитала:

— Недобре було?

Усмішка в неї була така сама пісна, як і доти, й усе ж Ярвен відчула безмежну полегкість і відповіла:

— Ні, анітрохи.

Літака трохи потрусило — майже як ото машину на побитій вибоїнами дорозі, й вони злетіли вище за хмари. Яскраве світло так засліпило Ярвен, що вона на хвилю заплющила очі.

І раптом її охопило щасливе почуття. «Вони вибрали мене! Мене, мене! — проказувала вона подумки, дивлячись на білі-білі хмари під собою. — І ось я лечу на приватному літаку понад хмарами, тому що в мене яскраво виражена харизма. Я, я, а не Тіна, чи Бріт, чи Керстін! А в понеділок розкажу про це всім у школі. Якщо вони не подумають, звісно, що я хвалько».

Шкода тільки, що вона не прихопила фотоапарата, а мобільник у неї — старої моделі. А то можна було б наклацати знімків: і оцього літачка, і хмаровиння з ілюмінатора, і обох молодиків за штурвалом та приладами. Можна б і в наступні два дні фотографувати, коли триватиме останній тур кастингу. А то хтозна, чи вдома дівчата повірять їй без знімків!

— Жувальну гумку? — спитала пані Тяркс.

А може, Ярвен помиляється, може, ця жінка все ж таки не вважає її геть непридатною? Може, в неї просто такий непривітний погляд? Трапляються ж бо такі люди, і їх можна лише пожаліти.

— Дякую, — відповіла Ярвен, похитавши головою.

Хмари внизу розтанули, і під крилом літака в сліпучій блакиті потяглася водяна поверхня — безкрая, аж до самого обрію.

— А це що?

— Північне море, — сказала Тяркс. — Тепер ми полетимо прямим курсом спершу на північ, а тоді повернемо…

— О! — вражено вигукнула Ярвен, аж здивувавшись сама собі. Адже про це вона мала б запитати вже давно. — А куди ми, власне, летимо?