Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— Ось бачиш, Каїро! — знов озвалася кухарка. — Дурне дівча, я ж бо тобі казала: тепер, коли його величність знову на місці…

Але цієї миті обоє чоловіків у сірих костюмах ступили ще крок уперед, і тепер король їм знаку не зробив.

Кухарка все збагнула.

— Ой, атож, вибачайте, ваша величносте, ваші високості, ми вже біжимо на кухню! — Вона по-змовницькому підморгнула Малені й прошепотіла: — Шоколадний тортик з безе! Ти ж його так любиш! На солодке!

Ярвен провела поглядом обох кухарок і подумала: «Якби це була казка, то король, не вагаючись, сказав би Каїрі: „Звичайно, ти дістанеш назад свою кухарську книжку та ще й золота на її вагу“. Але я раз у раз помічаю, — міркувала вона далі, — що в королів це робиться не так, як зазвичай можна собі уявити. Треба буде потім ще зазирнути на кухню й подякувати Каїрі. Мені це геть випало з голови».

— А що буде з гримеркою? — спитала вона.

Король кинув у її бік розгублений погляд, але Малена вже обгризла й другу курячу ніжку й змогла відповісти Ярвен.

— Її відпустили додому, — сказала вона. — Жінці було страшенно соромно за ту зраду. Не заспокоїлася навіть тоді, коли я пояснила їй, як вона нам допомогла. «Та я ж нічого про це не знала! — раз у раз казала вона. — Я справді хотіла її виказати! Мені так соромно!» Але ж у неї, Ярвен, як-не-як, троє дітей. Так зробило б, мабуть, кожне.

Йоас невдоволено засопів.

— Не будь такий самовпевнений, сину, — озвався Лірон, бовтаючи ложкою в супі й сумно поглядаючи на м'ясо.

— А де ж Нагіра? — раптом згадала Ярвен, і її погляду не уникло те, як здригнулася мама. — А решта де? Де Тілокі? Лорок? Меонок? Де вони всі?

Король зітхнув і промовив:

— Складна це історія, Ярвен. Вони зникли відразу, щойно з’явилася преса. Щойно стало очевидно, що Норлін зі своїми людьми вже не в змозі нічого вдіяти, вони повернулися в ліси. Вони бунтарі, Ярвен. Хоч і визволили твою матір і мене. Але доти їхні дії тривалий час були спрямовані все ж таки проти нашої країни. Вони кинули бомбу в будівлю парламенту.

Мати Ярвен поклала руку братові на плече.

— Не докинули! — вигукнув Йоас. — Зумисне не докинули!

— Ми подбаємо про те, щоб бунтарів не карали, — промовила мати Ярвен. — Ми про це вже мали розмову. І щоб кожен, хто хоче, дістав змогу разом з усіма будувати єдину Скоґландію. Однак часи тепер настають тяжкі, про це ми, попри всю нашу радість, не повинні забувати. Серед людей ще стільки неприязні! На півночі й на півдні. За один день мир не приходить.

Хвилю за столом панувала мовчанка. Нарешті Малена, задоволено, сито зітхнувши, відкинулась на спинку стільця, витерла сніжно-білою серветкою масні пальці й промовила:

— Ет, дарма! Принаймні тепер краще, ніж було досі.

Цієї миті двері розчахнулися вдруге. За цілим морем бенгальських вогнів кухарчину постать ледве чи й можна було розгледіти.

Зате її голос пролунав виразно, коли вона врочисто вигукнула: