Розділ «Кірстен Бойє Скоґландія»

— Тепер усе гаразд! — вигукнув він голосом, що мало не надривався. — Чи не хочеш на хвильку зазирнути всередину — туди, де їх тримали під замком? Бо скоро тут почнеться… Не в’язниця, а жах!

Ярвен похитала головою й перепитала:

— Почнеться… що? — І тієї ж миті десь угорі почула ледве чутне рокотання.

— Нашестя преси, — відповів Йоас і показав пальцем у небо.

З південного боку до них здалеку наближалася чорна цятка, швидко збільшуючись і обертаючись на вертоліт. Услід за ним, звідти ж таки, вже з’явилася друга така сама цятка, потім ще одна, а тоді ще й ще.

— Тепер тримаймося! — кинув Йоас і, щасливий, зітхнув. — Повір, воювати з пресою важче, ніж із ворогом!

— Так наче ти в цьому щось тямиш! — озвалася Малена.

Ярвен з полегкістю завважила, що вигляд у неї тепер знову такий, як завжди.

— Мамо! — скрикнула Тіна і втупилася в телевізор. Коли почали показувати новини, вона вже хотіла була вимкнути його, але тепер навіть зраділа, що полінувалась дотягтися до пульта управління, який упав на підлогу поряд. — Мерщій! Тепер сама можеш побачити!

— …просто-таки неймовірна історія! — казав перед камерою репортер. Верхній ґудзик його сорочки теліпався на довгій нитці, та й узагалі чоловік мав такий вигляд, неначе цей репортаж звалився на нього мов сніг на голову, неначе він несподівано дістав від редакції це завдання і йому довелося похапцем, не готуючись, ускочити в машину чи в літак і діставатися до місця події. За спиною в нього виднілося море, в якому вже давно зникло сонце, а на передньому плані — невеличка, жовтава дерев’яна хатина. Метушились якісь люди, від землі саме відривався вертоліт з червоним хрестом на боці. — Схоже, вся Скоґландія вже кілька місяців…

— Мамо! — крикнула Тіна. — Та скоріше ж!

Прибігла мати в халаті й з рушником навколо голови.

— Та я ж саме покриваю лаком нігті! — сказала вона. — Що тут такого важливого? Чого ти мене?.. — І приголомшено втупилася в екран телевізора.

— Сама поглянь! — тріумфально промовила Тіна.

Поруч з високим білявим чоловіком, обличчя якого Тіниній матері видалося нібито знайомим, стояла мати Ярвен — посіріла, стомлена, в брудному одязі. А біля неї, також брудна, незачесана, волосся позлипалося, — сама Ярвен!

Та найдивовижніше було те, що там стояла навіть не одна Ярвен, а цілих дві: одна — смаглява, друга — білява!

— Очам своїм не вірю! — промурмотіла Тінина мати.

— Ну, що, бачиш?! — вигукнула Тіна. — Тепер ти бачиш?!

— Чого це ви тут кричите на весь будинок? — спитав Тінин батько. У руках він ще тримав праску. — Часом хтось не…

— Цсс! — сердито цитькнула на нього дружина. — Ти лишень поглянь!