Розділ «Протистояння Книга III»

— Дякую, — прошепотів Сміттєбак. Кому саме він вдячний, він уявлення не мав. — Дякую тобі, дякую…

Особливе чуття привело його сюди, але він завжди знав: воно є. Десь воно є.

Він розігнав машину й покотив з гори. За десять хвилин він уже досліджував дорогу, що вела до будки. Шлях було перекрито смугастою чорно-білою аварійною загорожею, і Сміттєбак пішов усе уважно роздивитись. У подібних місцях є великі генератори, щоб було вдосталь аварійних запасів струму. Чувак-Сміттєбак сумнівався, чи може який-небудь генератор давати електрику три місяці поспіль без людей, але все ж треба було діяти дуже обережно і переконатися, що все здохло, до того як заходити. Його мета тепер була зовсім близько. Він не дасть собі кидатися стрімголов, не підсмажиться, як біфштекс у мікрохвилівці.

За броньованим склом завтовшки шість дюймів[170] мумія у військовій формі дивилася крізь нього.

Сміттєбак проліз під загорожею до входу в будку і наблизився до дверей маленької бетонної будівлі. Він смикнув двері — і вони відчинилися. Це добре. Коли в подібних місцях вмикається аварійне електропостачання, усе має замикатися автоматично. Якщо хтось сидів на унітазі — то він не вийде з туалету, доки криза не мине. Але аварійний генератор вимкнувся — і все знову повідмикалося.

Від мертвого охоронця поширювався сухий, солодкий, цікавий запах — наче для тоста змішали цукор і корицю. Він не гнив, його не роздуло — просто висох. На його шиї ще виднілися чорні плями — візитівка Капітана Трипса. У кутку за спиною охоронця стояла автоматична гвинтівка системи «браунінг». Чувак-Сміттєбак узяв її й вийшов.

Він виставив зброю на окремі постріли, повозився з прицілом, потім обпер приклад на своє худе праве плече. Прицілився в один із керамічних ізоляторів і натис на гачок. Почувся гучний хлопок, хвилююче запахло кордитом. Ізолятор розлетівся навсібіч, але біло-фіолетового спалаху — ознаки високої напруги — не було. Чувак-Сміттєбак усміхнувся.

Мугичучи, він наблизився до брами й оглянув її. Так само, як і будка, вона була незамкнена. Він штовхнув її і присів, завмер. Під дорогою була закладена міна. Невідомо звідки, але Сміттєбак це знав. Вона може бути готова до вибуху, а може й не бути готова.

Він повернувся до своєї машини, завів її і проїхав через аварійну загорожу. Вона зарипіла, тріснула, поламалась, і товсті шини її переїхали. Пустельне сонце пекло. Химерні очі Чувака-Сміттєбака щасливо блищали. Перед брамою він вийшов із машини, після чого знову її завів. Машина без водія проїхала в браму, розчинивши її. Чувак-Сміттєбак кинувся в будку.

Він замружив очі, але вибуху не було. Це добре, тут справді все повимикалось. Їхня система безпеки, може, з місяць попрацювала, а то й два, а потім від спеки й бездоглядності ґиґнула. Проте все одно обережність не завадить.

Тим часом його машина спокійненько їхала в бік залізної стіни довгого квонсетського ангара. Чувак-Сміттєбак побіг слідом і нагнав її саме в той момент, коли машина наїжджала на бордюр вулички, позначеної як Іллінойс-стрит. Він знову перемкнув передачу на нейтральну, і всюдихід зупинився. Він сів за кермо, розвернувся й під’їхав до того ангара спереду.

В ангарі були казарми. У приміщенні було темно, стояв такий самий цукрово-коричний запах. На приблизно п’ятдесяти ліжках тут і там лежали солдати — десятків зо два. Чувак-Сміттєбак пройшов між ліжками, гадаючи, куди ж це його несе. Тут же для нього нічого немає, правда? Оці люди — вони колись були своєрідною зброєю, але грип їх знешкодив.

Але в глибині будівлі було щось таке, що його зацікавило. Плакат. Чувак-Сміттєбак підійшов його прочитати. Спека було невимовна. Від неї пухла й пульсувала голова. Але, опинившись перед тим плакатом, він завсміхався. Так, це тут. Десь на цій базі є те, що він шукає.

На плакаті був зображений мультяшний чоловічок під мультяшним душем. Він старанно намилював свої мультяшні геніталії; їх практично не було видно за мультяшними бульбашками. Під картинкою стояло: «ПАМ’ЯТАЙ! У ТВОЇХ НАЙКРАЩИХ ІНТЕРЕСАХ — ЩОДНЯ ПРИЙМАТИ ДУШ!»

Під плакатом була жовто-чорна емблема з трьома трикутниками, розвернутими донизу.

Символ радіації.

Чувак-Сміттєбак засміявся, як дитина, і заплескав у долоні в повній тиші.

Розділ 69

Вітні Горґан виявив Ллойда в його кімнаті: той лежав на великому круглому ліжку, яке зовсім нещодавно ділив із Дейною Юрґенс. На його голих грудях стояла велика склянка джину з тоніком. Він похмуро дивився на себе в дзеркало на стелі.

— Заходь, — не надто чітко сказав він, коли побачив Вітні. — Бог’ради, не стій — у ногах правди нема. І стукати не тре’, нехай… От лажа…