Розділ «Протистояння Книга III»

— У Тома ніжки болять, — прошепотів він, але трохи й усміхнувся. Адже все могло бути набагато гірше, самим болем у ногах він міг і не відбутися. — ЖИТ-ТЯ, а це пишеться «ніжки болять».

Він пішов далі, і нічні створіння розбігалися перед ним, і коли він ліг спочити на світанку, то пройшов майже сорок миль. Кордон штатів Невада і Юта вже був недалеко від нього на сході.

О восьмій годині того ранку він міцно спав, підклавши під голову куртку. Очі в Тома швидко заворушилися під повіками.

Прийшов Нік, і Том говорив із ним.

На сонному чолі Тома пролягла зморшка. Він сказав Нікові, як він чекає, коли ж вони знову побачаться.

Але з якоїсь незрозумілої причини Нік відвернувся від нього.

Розділ 68

О, як же повторюється історія: Чувак-Сміттєбак уже колись смажився живцем на цій чортовій сковороді, але цього разу вже не було надії, що фонтани Сіболи освіжать його.

«На це я заслужив — і не більше».

Його шкіра обгоріла, облізла, знов обгоріла і врешті стала не засмагла, а наче обвуглена. Він являв собою живе свідчення того, що людина рано чи пізно набуває того вигляду, якому відповідає. Сміттєбак тепер мав такий вигляд, наче хтось полив його гасом і підніс сірника. Блакить очей вилиняла від постійного пустельного жару, і дивитися в них було наче зазирати в химерні, позавимірні діри в просторі. Він був вбраний химерно, на взірець темного чоловіка: червона сорочка в клітинку з розстібнутим коміром, линялі джинси й пустельні чоботи, які вже і подряпались, і пом’ялись, і потріскались. А свій амулет із червоною плямою він викинув. Він не заслужив його носити. Він виявився нікчемним. І, як це трапляється з негідними чортами, його вигнали.

Сміттєбак застиг під палючим сонцем і провів по своєму лобу худою і тремкою рукою. Він був призначений для цього місця — усе життя готувався. Пройшов крізь палючі коридори пекла, щоб дістатися сюди. Пережив шерифа, який убив його батька, пережив Терр-От, пережив Карлі Єйтса. Наприкінці свого химерного і самотнього життя він знайшов друзів. Ллойда. Кена. Вітні Горґана.

І, Боже ж ти мій, Боже, як же він облажався! Він заслужив піти звідси, як бомжара, на цю чортову сковороду. Чи існує за це якась покута? Мабуть, темний чоловік знає… Сміттєбак — ні.

Він ледве міг згадати тепер, що сталося — може, тому, що його змучений розум не хотів це пам’ятати. Він понад тиждень блукав пустелею перед своїм катастрофічним поверненням до Індіан-Спрінгс. Скорпіон ужалив його в середній палець лівої руки (фак-палець, як давно померлий Карлі Єйтс сказав би в давно померлому Повтенвіллі з незмінною вульгарністю більярдної), і ця рука розпухла, наче гумова рукавиця, налита водою. Неймовірний жар наповнював його голову. Але він уперто йшов уперед.

Урешті він повернувся в Індіан-Спрінгс, і далі почуваючись плодом якоїсь чужої уяви. Були якісь добродушні розмови, коли люди роздивлялися його знахідки: запалювальні міни, контактні міни — просто дрібнички. Сміттєбакові вперше ставало краще після скорпіонячого укусу.

І тут без жодних попереджень час повернувся назад — і він опинився в Повтенвіллі. Хтось сказав: «Хто з вогнем грається, той у ліжку пісяється, Сміттєбаче», — і він підняв очі, сподіваючись побачити Біллі Джеймісона, але то був не Білл, то був Річі Ґраудмор з Повтенвілля, він посміхався і колупався в зубах сірником, його пальці чорні від мастила, бо він прийшов до більярдної з заправки «Тексако» на розі зіграти в перерві у «дев’ятку». І хтось іще сказав: «Ти краще замовкни, Річі. Сміттєбак повернувся», — і спочатку здавалося, що то Стів Тобін, але то був не Стів. То був Карлі Єйтс у своїй старій, потертій мотоциклетній куртці з капюшоном. Із жахом він побачив, що вони всі тут — мерці постали до життя. Річі Ґраудмор, Карлі, Норм Моррісетт, Гетч Каннінгем — той, який почав лисіти у вісімнадцять років, за що всі прозивали його Гетч Куннілінгус.

І вони всі шкірилися до нього. І все пішло густо й швидко, крізь лихоманку років. «Гей, Сміттєбаче, нащо ти церкву спалив? Чого не ШКОЛУ?» «Гей, Сміття, а ХЕРА собі ще не підсмажив?» «Гей, Чуваче-Сміттєбаче, я чув, ти бензин для запальничок нюхаєш, це правда?»

Потім — Карлі Єйтс: «Що сказала стара тітонька Семпл, коли спалахнув її пенсійний чек, га, Сміттєбаче?»

Він спробував на них закричати, але вийшов якийсь шепіт: «Годі питати мене про стару Семпл із чеком!» — і він побіг.

Решта відбувалася як уві сні. Дістав запалювальні міни, наліпив їх на машини в автопарку. Його руки робили все самі, у голові все пішло суцільним вихором. Люди бачили, як він ходив між автопарком і своєю машиною з великими шинами-балонами, дехто навіть махав йому, але ніхто не підійшов і не спитав, що він робить. Адже на ньому був талісман Флеґґа.

Бачок робив свою роботу і думав про Терр-От.