Розділ «Протистояння Книга III»

Кілька людей, які проходили вестибюлем «Ґранд-готелю», кидали нервові погляди на стіл, де сиділи Ллойд із Карлом.

— На півтону нижче, Карле.

— Гаразд. Але ти бачиш проблему, так?

— А ти наскільки певен, що це зробив Сміттєбак?

— Слухай, — мовив Карл, нахиляючись вперед, — він був в автопарку, ага? Довго там був. Його там багато хто бачив, не тільки я.

— А я думав, він десь лазить. У пустелі. Ну, всяку всячину шукає.

— Так от він повернувся, ага? Отой піскохід, на якому він їздить, був повний чого тільки не… Бог знає, де він це бере, просто не уявляю. Він хлопців у перерві за кавою насмішив. Ти ж знаєш його: йому зброя — як дитині цукерка.

— Так…

— Останнє, що він нам показав, — це запалювальні міни. Смикаєш за кільце — і там такий маленький фосфорний вибух. Потім з тридцять-сорок хвилин нічого, залежно від розміру міни, так? Розумієш? А потім горить, як чорт. Вогонь маленький, але дуже сильний.

— Ага.

— Так отож, Бачок ото показує, аж слину пускає — ну а тут Фредді Кампанарі й каже: «Слухай, хто з вогнем грається, той у ліжку пісяється, Сміттєбаче!». А Стів Тобін — ти ж його знаєш, приколіста кусок — той і каже: «Хлопці, ви сірники ховайте, Бачок повернувся!». А зі Сміттєбаком тут щось зробилося. Подивився на нас усіх, щось пробурмотів під ніс. Я близько сидів, чув, він щось таке промимрив: «Годі питати мене про стару Семпл із чеком!». Тобі це про щось говорить?

Ллойд похитав головою. Ніякі факти про Чувака-Сміттєбака нічого йому не казали.

— То він просто пішов. Узяв усе те, що нам показував, і пішов. Ну нам нікому це особливо приємно не було. Ми його почуттів ображати не хотіли. Більшості з наших Сміттєбак насправді подобається. Чи подобався… Він же як дитина, розумієш?

Ллойд кивнув.

— А через годину ця чортова цистерна вибухає, як ракета. А поки ми прибираємо те, що порозбивалось, я випадково вгору глянув — бачу: Сміттєбак у своїй машинерії піщаній коло барака сидить, у бінокль на нас дивиться.

— Це все? — полегшено спитав Ллойд.

— Нє. Коли б то так, то я б до тебе й не ходив із цим, Ллойде! Але я від того замислився, як так вийшло, що машина підірвалася. Таке якраз робиться запалювальною міною. У В’єтнамі конґівці ними підривали багато наших складів з боєприпасами — нашими ж, бляха, мінами. Чіпляють на вантажівку, на вихлопну трубу. Якщо машину ніхто не заводить — вибухає через свої півгодини. Якщо машину заведуть — то коли труба розігріється. Хоч так, хоч сяк, а — бабах! — і прощавай, машино. Тільки от одне не зовсім сходиться: у нас там завжди десяток чи більше машин з пальним в автопарку, і ми їх не в якомусь конкретному порядку використовуємо. То коли ми віднесли бідолаху Фредді в лазарет, то я і Джон Вейт пішли туди. Джон відповідає за автопарк — психував страшенно. Він там Сміттєбака раніше бачив.

— Він певний, що то Чувак-Сміттєбак?

— Із такими опіками по всій руці наче важко помилятися, нє? Правда? Тоді про це ніхто нічого такого не подумав. Він там просто нипав, та й це його робота, так же ж?

— Так, певне, так і варто сказати.