Розділ «Протистояння Книга III»

Так, а хто ж іде сюди?

Він подивився на Надін. Вона спала, міцно згорнувшись у позу ембріона, якої його син прибере лише через кілька місяців.

Чи є в нього місяці?

І знову набігло відчуття паніки, відчуття того, що все починає розсипатися, кришитися. Він знову ліг, переконаний, що цієї ночі йому вже не спати. Але все ж заснув. І коли він наступного ранку заїхав у Веґас, то знову всміхався і майже забув нічну паніку. Надін слухняно сиділа поряд — велика лялька, в животі якої надійно сховане сім’я.

Він подався до «Ґранд-готелю» і там дізнався, що сталося, поки він спав. Він побачив, як вони на нього дивляться: обережно, питально — і знову страх торкнувся його легкими, як у нічного метелика, крилами.

Розділ 66

Приблизно тоді, коли Надін Кросс починала усвідомлювати певні істини, які, можливо, мали бути самоочевидними, Ллойд Генрейд сидів сам-один у барі «Левеня», не без махлювання розкладаючи пасьянс «Великий годинник». Він був страшенно лютий. В Індіан-Спрінгс того дня сталася пожежа — один мертвий, троє поранених, один з яких, скоріш за все, від важких теплових опіків помре. У Веґасі не було нікого, хто вмів лікувати такі опіки.

Карл Гок приніс цю новину. Він був надзвичайно розлючений, а то не такий чоловік, думкою якого можна легковажити. До епідемії він був пілотом «Озарк Ейрлайнз»[162], раніше — моряком і за бажання міг переламати Ллойда надвоє однією рукою, другою при цьому мішаючи собі дайкірі. За словами Карла, протягом своєї довгої і строкатої кар’єри він убив кількох людей, і Ллойд був схильний йому вірити. Не те що Ллойд фізично боявся Карла Гока; пілот був здоровенний і сильний, але страшився Ходака так само, як і всі на Заході, а в Ллойда на шиї висів талісман Флеґґа. Але він був одним із нечисленних тутешніх літунів, а з огляду на це з ним слід було поводитися дипломатично. І, як не дивно, Ллойд був не останнім дипломатом. Свідчення цього були прості, але промовисті: він провів кілька тижнів з одним психом на прізвисько Бац Фрімен — і вижив. Також провів кілька місяців у товаристві Рендалла Флеґґа, але досі дихав і зберігав здоровий глузд.

Карл прибув приблизно о другій 12 вересня з мотоциклетним шоломом під пахвою. На лівій щоці в нього був некрасивий опік, на одній руці — пухирі. Була пожежа. Погана, але могло бути й гірше. Вибухнула цистерна з пальним, і палаючий бензин розлився по всьому майданчику.

— Добре, — мовив Ллойд. — Я перекажу головному. Поранені в лазареті?

— Так. Фредді Кампанарі, певне, до заходу сонця не дотягне. Так що лишаються два пілоти — я й Енді. Скажи йому, і дещо ще скажи, коли він повернеться. Я хочу, щоб цей Мудак-Сміттєбак пішов на хуй з Індіан-Спрінгс. Або він, або я!

Ллойд уважно подивився на Карла Гока.

— Правда?

— Та, блін, сказано ж.

— Ну от що я тобі скажу, Карле, — промовив Ллойд. — Цього я переказати не зможу. Якщо хочеш йому команди давати, то роби це вже сам.

У Карла раптом вигляд став спантеличений і трохи наляканий. На його грубому обличчі страх виглядав дуже химерно.

— Ага, розумію, про що ти. Я просто втомився дуже, заїбався, Ллойде. Обличчя болить пекельно. Не хотів тебе підставляти.

— Та все нормально, чуваче. На те я тут і є, — іноді Ллойд волів, щоб це було не так. У нього теж починала боліти голова.

Карл сказав:

— Але треба, щоб він пішов. Якщо треба, щоб це сказав я, скажу. У нього, звісно, є отакий чорний камінь. Він, мабуть, у високого чоловіка в улюбленцях. Але от послухай, — Карл сів і поклав свій шолом на стіл для бакара. — У цій пожежі винен Сміттєбак. Христе-Боже, як ми взагалі на хуй кудись злетимо, якщо один із людей головного підпалює пілотів?