Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Навчишся. Майк та Стінкі розберуться з тобою. Я ґрокаю. Так, Патті?

— Ти говориш правильно, мій брате.

Коли вони повернулися до вітальні, Кекстон приєднався до них і запропонував знайти тихіше місце, подалі від гігантської базікали. Він провів Джубала далі по коридору, до іншої вітальні.

— Здається, більша частина цього поверху — у твоєму розпорядженні?

— Весь поверх, — погодився Бен. — Чотири номери: Секретарський, Президентський, Королівський, а також котедж власників, відкритий лише одному та недоступний для всіх інших завдяки нашій власній платформі для приземлення... За винятком вестибюлю, який не дуже безпечний без спеціалізованої допомоги. Тебе про це попередили?

— Так.

— Зараз нам не потрібно стільки кімнат... Але вони можуть знадобитися пізніше: люди прибувають.

— Бене, як ви можете ховатися від копів так відкрито? Самий лише персонал готелю здасть вас.

— О, у нас є свої способи. Персонал тут відсутній. Бачиш, цей готель належить Майку.

— Гадаю, що це ще гірше.

— Це ще краще — якщо тільки у платіжній відомості відважного начальника поліції не стоїть ім'я містера Дугласа, у чому я сумніваюся. Майк купив його через ланцюжок з чотирьох дурників, а Дуглас і не поцікавився, чому Майк вирішив зробити це саме так. Гадаю, Дуглас більше не зневажає мене: відколи Оз Кілгаллен почав вести мою колонку, він робить те, чого хоче Майк. Готель — це гарна інвестиція; він приносить гроші, проте власником за документами є один з наших таємних членів Дев'ятого Кола. Тож власник вирішив, що хоче собі цей поверх готелю на весь сезон, а менеджер не може — і не буде — розпитувати про те, чому чи скільки саме гостей збирається прийняти власник, бо йому подобається його робота, адже Майк платить йому більше, ніж той заслуговує. Це гарна схованка для тимчасового перебування. Поки Майк не ґрокне, куди саме ми поїдемо згодом.

— Звучить так, наче Майк передбачив, що схованка знадобиться.

— О, я впевнений, що так воно і було. Майже два тижні тому Майк очистив гніздо від пташенят — за винятком Мар'ям та її немовляти, бо Мар'ям була потрібна для її роботи. Майк відправив батьків з дітьми до інших міст — гадаю, туди, де він хоче відкрити храми; і, коли прийшов час, там залишилося тільки з десяток наших. І жодних хвилювань.

— Якщо так і було, то ви розпрощалися зі своїми пожитками, наскільки я розумію. — Джубалу було цікаво, як вони змогли взяти хоча б одяг, — з огляду на те, що вони, ймовірно, були роздягнені. — Ви втратили все, що було у Гнізді? Всі ваші особисті речі?

— О, ні, — нічого з того, що ми справді хотіли зберегти. Як-от філологічні записи Стінкі та унікальну записувальну машинку, якою користується Мар'ям; і навіть твій жахливий портрет від Мадам Тюссо. Ще Майк згріб одяг та якусь готівку, які були під рукою.

Джубал перепитав:

— Кажеш, це зробив Майк? Але я думав, що Майк був у в'язниці, коли почалася пожежа.

— Ну, це і так, і ні. Його тіло було у в'язниці... Скручене в трансі. Проте сам він був з нами. Розумієш?

— Ну, ні. Я не ґрокаю.

— Зв'язок. Його було чути найперше в голові Джилл, але ми всі достатньо близькі. Джубале, я не можу цього пояснити; ти повинен це зробити. Коли пролунав вибух, він забрав нас звідти. Потім повернувся і забрав речі, варті того, щоб їх зберегти.