Розділ «Чужинець на чужій землі»

Джубал захитав головою.

— По-перше, я не буду. Те, що Майк робить зі своїм життям, — це його справа.

— Зробив би, — якщо бачив те, що бачив я.

— Не я! Але, по-друге, я не можу. Як і Дуглас.

— Джубале, тобі було добре відомо, що Майк погодиться з будь-яким рішенням, яке ти приймеш щодо його грошей. Він, ймовірно, навіть цього не розумів — і точно не ставив жодних питань.

— Ох, — але він зрозумів би! Бене, недавно Майк склав заповіт — самостійно, без повіреного — і відправив мені його для перегляду. Бене, це був один із найбільш розсудливих юридичних документів, які я коли-небудь бачив. Він визнав, що має більше багатство, ніж його нащадкам може знадобитися, тож використав половину своїх грошей для того, щоб зберегти іншу половину... Обставивши все так, що будь-хто, хто оскаржуватиме цей заповіт, зашкодить лише самому собі. Це дуже цинічний документ — у ньому є пастки не тільки для можливих спадкоємців його законних та біологічних батьків, що заявлять свої права, — адже йому відомо, що він незаконнонароджений, хоча я не знаю, звідки він про це дізнався, — але й враховано кожного члена команди «Посланниці»... Він забезпечив собі гарних шлях, щоб розібратися у суді з будь-яким можливим невідомим спадкоємцем — із, на перший погляд, значним спокоєм, — і обставив все так, що вони повинні ледь не перемогти уряд, Щоб дійти до суду, де можна буде оскаржити його заповіт... А по заповіту помітно, що він точно знав про кожний фонд, облігації, довіреності та все майно, яким володіє. Я не зміг знайти в цьому документі нічого, вартого критики («Включно, — подумав Джубал, — з його умовами для тебе, мій брате!»). Потім він потурбувався зберегти голографічні оригінали у кількох місцях... Та лишив із півдесятка копій у надійному мозку Справедливих Свідків. Не кажи мені, що я можу спекулювати його грошима так, щоб він не зрозумів, що я зробив!

Бен здавався похмурим.

— Хотів би я, щоб ти міг.

— Я — ні. Але це лише початок. Це не допомогло б, навіть якби ми могли. Майк не зняв ані долара зі свого рахунку впродовж майже року. Я знаю про це тому, що Дуглас дзвонив мені, щоб запитати, чи потрібно знову інвестувати основну частину вкладу. Майк не переймається тим, щоб відповідати на його листи. Я сказав йому, що це — його головний біль... Проте якби я був розпорядником, то дотримувався б останніх інструкцій свого довірителя.

— Жодного зняття грошей? Джубале, він витрачає дуже багато.

— Можливо, афера з церквою приносить гарні гроші.

— Це і дивно. Церква Усіх Світів — не зовсім церква.

— Тоді що це?

— Гм... Це головним чином мовна школа.

— Повтори?

— Місце, де вивчають марсіанську мову.

— Але від цього не буде шкоди. Проте в такому разі мені хотілося б, щоб він не називав це церквою.

— Що ж, гадаю, що це і є церква, — у межах юридичного визначення.

— Послухай, Бене, каток для катання на роликах буде церквою, поки якась секта стверджуватиме, що він необхідний для їхньої віри та є складовою частиною їхнього благополуччя. Не потрібно навіть далеко ходити — досить просто заявити, що катання на роликах слугує бажаній думці, необов'язковій функціональній паралелі до того, що забезпечує релігійна музика у більшості церков. Якщо ти можеш оспівати велич Господа, то з таким самим успіхом це можна зробити, катаючись на роликах. Повір мені — все це згладилося б. У Малайя є храми, які є нічим особливим для сторонньої людини, а насправді це — пансіони для змій... Та їхній Вищий Суд визнає їх «церквами» — так само як у нас він захищав би секти.

— Ну, Майк теж розводить змій. А ще навчає марсіанської. Але, Джубале, — хіба немає ніяких винятків?