Розділ «Чужинець на чужій землі»

Він все ще здавався спантеличеним.

— Я не ґрокаю неправильності чи чесноти. Я ґрокаю...

Він використав марсіанське слово, що позначало цілковиту відсутність усіх емоцій. Але йому було цікаво, чому він так заплутався, і вони продовжували обговорювати це марсіанською — наскільки це було можливо завдяки її надзвичайно витонченому розпізнаванню емоцій та цінностей — і англійською теж, тому що марсіанська, якою б багатою вона не була, просто не могла впоратися з деякими ідеями.

Того вечора Майк сів за столик з гарним кутом огляду; Джилл навчила його, як підкупити метрдотеля, щоб той дав йому таке місце. Він мав намір розгадати цю таємницю; Джилл не мала нічого проти. Вона з погордою проходжувалася у першому художньому номері, посміхаючись кожному — і коротко підморгуючи Майку, коли розверталася до нього і вони зустрічалися поглядами. Коли Джилл побачила Майка у залі, то відчула те приємне тепло, яким насолоджувалася кожного вечора, — але таке сильне, що вона підозрювала, що коли світло вимкнеться, то вона світитиметься в темряві.

Коли вистава зупинилася, а дівчата вишикувалися в живу картинку, Майк був на відстані не більше від десяти футів від неї. Це був лише перший тиждень, коли її поставили попереду. Режисер помітив її на четвертий день вистав і сказав: «Не знаю, що в тобі такого, крихітко. У нас є дівчата, які благають про будь-яку роботу, маючи форми вдвічі кращі, ніж твої, — проте коли на тебе падає світло, у тобі з'являється щось таке, що притягує клієнтів. Добре, я переставляю тебе туди, де вони зможуть роздивитися тебе краще. Стандартне підвищення... Хоча я все ще не розумію, завдяки чому».

Вона стала у позу і подумки говорила з Майком:

(— Відчуваєш щось?)

(— Я ґрокаю, але не повно.)

(— Дивися, куди дивлюся я, мій брате. Маленький. Він тремтить. Він прагне мене.)

(— Я ґрокаю його спрагу.)

(— Можеш його бачити?)

Джилл глянула просто в вічі клієнту й всміхнулася... Не лише для того, щоб ще більше його зацікавити, — але й для того, щоб дозволити Майку дивитися її очима. Оскільки її ґрокання марсіанського мислення збільшувалося, а вони поступово зближувалися й іншими способами, то вони вже вміли використовувати цю звичну марсіанську зручність. Ще не повністю, проте з кожним разом все легше, адже Джилл не вміла це контролювати; Майк міг дивитися її очима просто покликавши її, але вона могла дивитися його очима лише тоді, коли він на цьому зосереджувався.

(— Ми ґрокаємо його разом, — погодився Майк. — Значна спрага за моїм маленьким братиком.)

(— !!!!)

(— Так. Прекрасна агонія.)

За сигналом музики Джилл зрозуміла, що потрібно змінити позу і знову почати проходжуватися. Що вона й робила, рухаючись з гордовитою чутливістю, відчуваючи, як хіть закипає в ній самій у відповідь на емоції, які вона отримувала одночасно і від Майка, і від того незнайомця. За схемою вистави вона була змушена відходити від Майка і підходити майже впритул до маленького незнайомця, наближаючись до нього впродовж перших кількох кроків. Вона все ще не відводила від нього очей.

У той момент сталося дещо, чого вона взагалі не очікувала, — тому що Майк ніколи не пояснював їй, що це можливо. Вона дозволила собі отримати так багато емоцій від незнайомця, навмисно дражнячи його очима й тілом та передаючи їх Майку... Раптом коло замкнулося, і вона поглянула на себе — побачила себе очима того незнайомця значно розкішнішою, аніж думала, і відчула примітивну потребу, з якою незнайомець дивився на неї.

Засліплена, вона спіткнулася і впала б, але Майк миттєво відчув небезпеку, спіймав її та підняв, вирівнюючи і підтримуючи, — аж доки вона не змогла йти без сторонньої допомоги. Вторинний зір зник.

Парад красунь попростував до виходу. Щойно вони опинилися за сценою, як дівчина позаду промовила:

— Що, в чорта, з тобою трапилося, Джилл?