Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Я надягну оту гарну, синю.

Сукня перелетіла до Джилл, зависла в неї над головою, і, коли вона підняла руки, сковзнула на її тіло; змійка застібнулася. Туфлі, які пасували до цієї сукні, підійшли до Джилл, чекаючи, поки вона їх надягне.

— Я готова, Майку.

Майк вловив сум в її думках, але не причину, що вона була надто чужою для марсіанських ідей.

— Джилл? Хочеш, ми зупинимося та одружимося?

Вона подумала над цим.

— Сьогодні ми не зможемо, Майку. Неділя. Ми не зможемо отримати дозвіл.

— Тоді завтра. Я запам'ятаю. Я ґрокаю, що тобі це сподобалося б.

Вона подумала:

— Ні, Майку.

— Чому ні, Джилл?

— Дві причини. Перша — ми не зможемо стати ще ближчими, тому що вже розділили воду. Це логічно і англійською, і марсіанською. Так?

— Так.

— А друга причина має силу лише в англійській. Я не хочу, щоб Дорказ, Анна, Міріам... і Патті... Думали, що я намагаюся витіснити їх... Чи щоб одна з них могла б так подумати.

— Ні, Джилл, жодна з них так не думатиме.

— Що ж, я не ризикуватиму, бо мені це непотрібно. Тому що ти вже дуже давно одружився зі мною в лікарняній палаті. Просто тому, що ти був собою. Ще до того, як я про це здогадалася, — вона вагалася. — Та є дещо, що ти можеш для мене зробити.

— Що, Джилл?

— Ну, ти можеш час від часу називати мене прізвиськами! Так як я це роблю з тобою.

— Так, Джилл. Якими прізвиськами?

— О! — вона швидко його поцілувала. — Майку, ти найприємніший, найпривабливіший чоловік, якого я коли-небудь зустрічала... а ще істота, яка найбільше доводить мене до сказу на двох планетах! Не переймайся прізвиськами. Просто називай мене час від часу маленьким братиком... Це примушує мене тремтіти зсередини.