Розділ «Чужинець на чужій землі»

— Що ж... Там буде не забагато людей? Цьому хлопцю вистачить вражень, як на один день.

— Лише Верховний Єпископ. Він хоче поговорити з вами особисто, — Бун провів їх до маленького ліфту, схованого у декораціях тунелю. Хвилиною пізніше вони вже чекали у вітальні особистих апартаментів Дігбі.

Відчинилися двері, і до них поспішив Дігбі. Він уже зняв ризу і зараз був одягнений у широку мантію. Дігбі посміхався.

— Вибачте, що змусив вас чекати, — мені просто потрібно було прийняти душ, оскільки я скоро їду. Ви навіть не уявляєте, як пітнієш, змагаючись з Сатаною, — особливо якщо не зупиняєшся ні на мить. Ласкаво просимо до Господнього Дому. Архангел Фостер хоче, щоб ви почувалися тут як вдома. Він за вами спостерігає.

Майк не відповів. Джубал був здивований тим, яким низьким на зріст виявився Верховний Єпископ. Коли він був на сцені, у його взутті були підбори? Чи, можливо, це світло так падало? Окрім цапиної борідки, яку він носив, — очевидно наслідуючи покійного Фостера, — чоловік нагадував Джубалу продавця потриманих авто: така ж готова посмішка та теплий, щирий стиль. Проте ще він був схожий на когось... На кого? Ось воно! На «професора» Саймона Магуса — давно спочилого чоловіка Беккі Віззі. Джубал трохи розслабився і відчув до священика певну теплоту. Саймон був найприємнішим негідником, якого він коли-небудь знав.

Дігбі перемкнув свою чарівність на Джилл.

— На падай на коліна, дочко, — ми тут просто друзі, — він сказав їй кілька слів, вразивши Джилл неочікуваною обізнаністю з приводу її минулого, та переконливо додав: — Я глибоко поважаю твоє покликання, дочко. У благословенних словах Архангела Фостера Бог наказує нам спочатку допомогти тілу — для того щоб душа могла шукати світло, не переймаючись хворобами плоті. Мені відомо, що ти поки що не одна з нас... Проте твоя професія благословенна Богом. Ми разом мандруємо дорогою на Небеса.

Він повернувся до Джубала.

— Ви також, докторе. Архангел Фостер казав, що Господь наказує нам бути щасливими... І часто я, смертельно втомлений турботами та бідами своєї пастви, кладу свій посох і насолоджуюся безтурботною, щасливою годиною над однією з ваших історій... А потім підводжуся оновленим і готовим до бою.

— Гм... Дякую, Єпископе.

— Я серйозно мав на увазі саме це. Я знайшов ваш запис на Небесах... Зараз, зараз — не зважайте; я знаю, що ви скептик, проте дозвольте мені сказати. Навіть Сатана має певне призначення у Великому Плані Господа. Вам просто ще не час навернутися. Вашим смутком, стражданнями та болем ви плетете радість для інших людей. Все це записано на вашій сторінці Великої книги. Тепер прошу! Я запросив вас сюди не для того, щоб сперечатися про термінологію. Ми ніколи й ні з ким не сперечаємося; ми чекаємо, поки люди самі побачать світло, й тоді вітаємо їх. Проте сьогодні ми просто разом насолодимося годиною радості.

Потім Дігбі взявся господарювати, наче лише цим і займався впродовж всього життя. Джубал був змушений визнати, що говірливий шахрай був прекрасним господарем, а його кава, лікер та їжа були неперевершеними. Джубал помітив, що Майк починав сильно дратуватися, — особливо тоді, коли Дігбі майстерно відбив його від гурту і почав говорити з ним наодинці. Ну що ж, нехай хлопець звикає знайомитися з людьми та говорити з ними сам, без Джубала чи Джилл, без сторонньої підтримки.

Бун показував Джилл деякі реліквії Фостера у скляному футлярі в іншому кутку кімнати; Джубал з легким задоволенням стиха спостерігав за її очевидною байдужістю, намазуючи на тост patéde fois gras[55]. Почув, як клацнув замок, і обернувся; Дігбі та Майк щезли.

— Куди вони пішли, сенаторе?

— Що? Ви про що, докторе?

— Єпископ Дігбі та містер Сміт. Де вони?

Бун озирнувся й, здається, помітив зачинені двері.

— О, вони просто вийшли на хвилинку. Це маленька, скромна кімнатка, яку використовують для приватних розмов. Ви там були — хіба ні? Коли Верховний Єпископ побував вам тут усе.

— Гм, так, — це маленька кімната, у якій не було нічого, окрім стільця на підвищенні. «Трону», виправив себе Джубал, посміхнувшись сам до себе, — і подушечки для колін. Джубалу стало цікаво, хто сяде на трон, а хто стане навколішки — якщо цей показний єпископ спробує сперечатися з Майком з приводу релігії, то буде дуже здивований його реакцією.

— Сподіваюся, що вони недовго там пробудуть. Але нам справді час повертатися.