Барва чарів

Одне око Візеля блиснуло й він розтиснув кулак у чорній рукавичці.

— Хто би подумав, що на диску є так багато груші премудрої? — сказав він. — Звідки ми могли знати?

— Не переймайся так, Стрене. Я певний, що цього разу ти краще впораєшся, — лагідно промовив Імор.

Заступник фиркнув із відразою і пішов приміщенням, чіпляючись до своїх людей. Імор продовжив спостерігати за туристом.

Дивно, але маленький чоловік, схоже, не розумів серйозності своєї ситуації. Імор вже не раз бачив, як той оглядав кімнату із виразом глибокого задоволення на обличчі, дуже довго розмовляв із Грубанем, а ще він помітив, як із рук у руки перейшов клаптик паперу, а Грубань дав іноземцю кілька монет. Це було дивно. Коли Грубань підвівся та прошкандибав біля Іморового стільця, рука ватажка злодіїв вистрелила, мов сталева пружина, і схопила товстуна за фартух.

— І що то там таке було, друзяко? — тихо запитав ватаг.

— Н-нічого, Іморе. Просто собі особисті справи.

— Поміж друзями немає таємниць, Грубаню.

— Йоой. Ну, я сам щодо цього не певний, правду кажучи. Це ніби спір, заклад, розумієш? — схвильовано мовив шинкар. — Страх-у-ванні воно зветься. Це ніби заклад, що «Репнутий барабан» не згорить.

Імор дивився йому в очі, доки Грубань через страх і збентеження не сіпнувся. Тоді очільник злодіїв засміявся.

— Ця хробачлива купа деревини? — сказав Імор. — Він, мабуть, шаленець!

— Так, але шаленець із грошима. Він каже, що зараз має... не пригадую слово, починається на «П», так ще називають частку грошей... Словом, люди, на котрих він працює в Аґатійській імперії, заплатять. Якщо «Репнутий барабан» згорить. Не те, щоб я на це сподівався. Що він згорить. «Репнутий барабан», тобто. Я маю на увазі, він мені, немов дім, той «Барабан»...

— А ти не зовсім дурний, еге ж? — мовив Імор і відштовхнув шинкаря.

Двері, грюкнувши завісами, різко відчинилися й ударилися об стіну.

— Агов, то мої двері! — крикнув Грубань. Ураз до нього дійшло, хто стоїть на сходах, і лиш устиг пригнутися за столик, як короткий чорний дротик пролетів кімнатою й устромився в дерев’яну поверхню позаду.

Імор повільно простягнув руку й налив собі ще кухоль пива.

— Не приєднаєшся, Злорфе? — спокійно промовив він. — І сховай того меча, Стрене. Злорф М’якоступ наш друг.

Очільник Спілки вбивць спритним рухом крутонув свою духову трубку та миттю заховав її до кобури.

— Стрене! — сказав Імор.

Одягнутий у чорне злодій зашипів і сховав меча до піхов. Та руку тримав на ефесі й не зводив очей з убивці.