Барва чарів

— Та будь ласка. — Чортик промовисто поплескав бік коробки: — Побачимо, хто перший потоне.

Скриня позіхнула й підсунулася ще на дрібку ближче.

— Ну, гаразд, — дратівливо сказав Буйвітер. — Але мусиш дати мені час подумати.

Скриня повільно відступила. Буйвітер обережно перебрався на порівняно безпечну ділянку і всівся спиною до стіни. Через річку сяяли вогні міста Анх.

— Ти ж чарівник, — промовив чортик-малювальник. — Ти вигадаєш, як його знайти.

— Не дуже я чарівник, на жаль.

— Можна просто кидатися на всіх поспіль і перетворювати їх на хробаків, — підбадьорливо додав чортик не звертаючи увагу на останнє зауваження.

— Ні. Перетворення на тварин — заклинання восьмого рівня. Я ж навіть не довчився. Знаю лиш одне заклинання.

— Ну, і вистачить.

— Навряд, — безнадійно промовив Буйвітер.

— А що воно робить?

— Не можу тобі сказати. Узагалі не хочу про це говорити. Але якщо відверто, — зітхнув він, — жодне заклинання не дає великої користі. Потрібно три місяці, щоби відкласти в пам’яті бодай найпростіше, а потім, коли ти ним скористався, бух! — і нема його. Ось що тупо в магії взагалі. Витрачаєш спершу двадцять років на те, щоби вивчити заклинання, яке приносить тобі до спальні голих дівчат, а потім ти вже настільки отруєний ртутними випарами і сліпий від читання старих ґриморій, що навіть не пам’ятаєш, що далі робити.

— Я про таке й не думав, — сказав чортик.

— Слухай… недобре все це. Коли Двоквіт сказав, що в імперії є ліпший вид магії, то я подумав… подумав…

Чортик очікувально подивився на нього. Буйвітер лайнувся.

— Ну, якщо вже так хочеш знати, то я гадав, що він має на увазі не чари. Не такі ж.

— А на що ти сподівався?

Буйвітер похнюпився.

— Не знаю, — сказав він. — На кращий підхід, мабуть. Щось мудре. Якби… блискавку припрягти абощо.

Чортик кинув на нього лагідний, але жалісливий погляд.