Барва чарів

Буйвітер полегшено зітхнув. То був такий незвичний звук, що аж змусив Двоквіта перестати споглядати диск, що наближався, і поглянути на нього.

— Ми важливі, то правда, — пояснив Буйвітер. — Вони б не марнували такі чари задля кількох потенційних рабів. — Він усміхнувся.

— Що це таке? — сказав Двоквіт.

— Ну, сам диск, мабуть, створений Дивовижним концентратором Фреснела, — авторитетно мовив Буйвітер. — Це вимагає багатьох рідкісних і нестійких складників на кшталт подиху демона й таке інше, а для оприявлення потрібно принаймні восьмеро чарівників четвертого рівня на тиждень. Окрім того ще є ті чарівники на ньому, котрі повинні бути обдарованими гідрофобами…

— Маєш на увазі, вони ненавидять воду? — спитав Двоквіт.

— Ні, це б не спрацювало, — мовив Буйвітер. — Ненависть є притягувальною силою, як і кохання. Вона їм просто огидна, сама суть води відштовхує їх. Справді майстерного гідрофоба треба вчити від самого народження на зневодненій воді. Тобто в чарах це обходиться страшенно дорого. Але з них виходять чудові погодні маги. Дощові хмари просто здаються й ідуть геть.

— Звучить жахливо, — озвався водяний троль позаду.

— І всі вони помирають молодими, — сказав Буйвітер, не зважаючи на його слова. — Вони просто не можуть із цим жити.

— Інколи мені здається, що людина може блукати диском усе своє життя й так і не побачити всього, — промовив Двоквіт. — А тепер виходить, є ще й безліч інших світів. Коли я думаю, що можу померти, не побачивши й сотої частини цього всього, то почуваюсь… — він замовк, а тоді додав, — ну, мізерним, гадаю. І дуже злим, звісно.

Летун зупинився за кілька кроків доцентрово від острова, створивши при цьому хвилю бризок. Там він завис, повільно обертаючись. Постать у каптурі, що стояла біля невеликого стовпа в самому центрі лінзи, помахала їм рукою.

— Краще бредіть туди, — мовив троль. — Не варто змушувати їх чекати. Приємно було з вами познайомитися.

Кожен із них отримав по мокрому рукостисканню. Коли троль трохи пройшов із ними, двоє найближчих водогидувальників на лінзі відсахнулись із виразом неймовірної відрази.

Постать у каптурі простягла одну руку вниз і спустила мотузяну драбину. У другій руці вона тримала срібний жезл, котрий випромінював ту незмильну ауру чогось, створеного для вбивства людей. Перше враження Буйвітра підкріпилося, коли постать здійняла палицю й недбало махнула нею в напрямку берега. Частина каменів зникла, залишився тільки невеличкий сірий димок.

— Це щоби ти не подумав, ніби я боюся ним скористатися, — сказала постать.

— Не подумав, ніби ти боїшся? — перепитав Буйвітер. Постать у каптурі пирхнула.

— Нам усе про тебе відомо, чарівниче Буйвітре. Ти вельми хитрий і спритний. Ти смієшся в обличчя Смерті. Твоє вдаване легкодухе боягузтво не зробить з мене дурня.

Це зробило дурня з Буйвітра.

— Я… — почав він і зблід, бо нищівна палиця повернулася до нього. — Бачу, вам усе про мене відомо, — ледь чутно завершив він і важко сів на слизьку поверхню.

За вказівками керівника в каптурі, Буйвітер і Двоквіт прив’язалися до кілець на прозорому диску.

— Якщо буде найменша підозра щодо спроби проказати закляття, — промовила пітьма під каптуром, — ви помрете. Третій квадрант врегулювати, дев’ятий квадрант подвоїти, повний уперед!