Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

Жодних статей про хворобу або інші негаразди в Сайп-Спрінгс, штат Техас, того дня не надрукували.

Розділ 18

Нік відчинив двері, що розділяли офіс шерифа Бейкера і в’язничні камери, і вони одразу почали його шпетити. Вінсент Хоґан та Біллі Ворнер сиділи у двох камерах, схожих на коробки з-під солоних крекерів. Майк Чайлдресс — в одній із двох камер навпроти, праворуч від Ніка. За сусідніми ґратами нікого не було, адже Рей Бут, чоловік із багряним перснем братства «ΛΣΥ»[83], накивав п’ятами.

— Гей, опудало! — гукнув Чайлдресс. — Гей ти, опудало йобане! Здогадайся, що буде, коли ми вийдемо? Знаєш, блядь, що тобі буде?

— Я особисто відкручу тобі яйця й так у горлянку заштовхаю, що вдавишся, — сказав Біллі Ворнер. — Пойняв?

Мовчав лише Вінс Хоґан. 23 червня, напередодні суду в окрузі Калхун, Майка з Біллі мали відвезти до тамтешньої в’язниці, і допомоги від Вінса вони не чекали. Шериф Бейкер притиснув Хоґана, і той із переляку мало рідну матір не продав. Бейкер сказав Нікові, що може висунути обвинувачення проти цих гопників, одначе коли надійде час виступати перед присяжними, Нік лишиться сам — його слово проти цілої трійці. А то й четвірки, якщо вдасться впіймати Рея Бута.

За останні кілька днів Нік добряче заповажав шерифа Джона Бейкера. Той був колишнім фермером вагою у двісті п’ятдесят[84], і це пояснювало, чому виборці кликали його Крутим Джоном. Та повагу в Ніка викликало не те, що Бейкер дозволив йому підзаробити прибиранням у камерах і напрацювати втрачену платню, а те, що шериф не попустив чоловікам, які його побили й пограбували. Здавалося, наче для Бейкера Нік не глухонімий волоцюга, а вихідець із найдавнішої та найповажнішої сім’ї цього містечка. Нік знав, що тут, на прикордонному Півдні[85], удосталь шерифів, які б радо відправили його на шість місяців на виправні дорожні роботи або ферму.

Вони поїхали до лісопильні, на якій працював Вінс Хоґан. Замість поліцейської автівки Бейкер узяв свій «павер веґон»[86]. Під панеллю приладів він тримав дробовик («Завжди заряджений і під рукою», — сказав Бейкер), а коли виїжджав по роботі, діставав проблисковий маячок. Так він і зробив два дні тому, коли вони завертали на паркінг біля складу деревини.

Бейкер харкнув, плюнув у вікно, а тоді висякався й промокнув хустинкою червоні очі. Він говорив у ніс, і його голос став схожим на звук протитуманного гудка. Звісно, голосу Нік не чув, однак і без того було ясно, що шериф підхопив кепську застуду.

— Так от, як трапиться нам на очі, я схоплю його за руку, — сказав Бейкер. — Тоді спитаю в тебе: «Це один із них?» Упевнено кивнеш. Мені байдуже, був він із ними чи ні. Просто кивнеш. Уторопав?

Нік кивнув: «Так, уторопав».

Вінс стояв за стругальним верстатом мало не по коліна в тирсі й запускав у нього грубі дошки. Він знервовано всміхнувся до Джона Бейкера й тривожно зиркнув на Ніка — хлопець стояв поряд із шерифом. Обличчя в нього було худим, побитим, та однаково надміру блідим.

— Привіт, Крутий Джоне. Вирішив провідати роботяг?

Інші чоловіки з його бригади стежили за цією сценою, переводячи погляди з Ніка на Вінса, з Вінса — на Бейкера, а потім назад — здавалося, вони спостерігали за якимсь новим різновидом тенісу. Один із них сплюнув на свіжу тирсу цівку «Хані Кат»[87] і витер підборіддя рукою.

Бейкер схопив Вінса Хоґана за плюсклу засмаглу руку й смикнув до себе.

— Гей! Крутий Джоне, що таке?

Бейкер повернув голову до Ніка, щоб той міг бачити його губи.

— Це один із них?

Нік упевнено кивнув і на додачу показав на Вінса пальцем.

— Шо за діла? — обурився Вінс. — Я цього німого вперше в житті бачу.