Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

— Так, — кивнув Ларрі. — Та найголовніше можу сказати просто зараз: перш ніж звикнеш до керування, треба повільно їздити. Дуже повільно. Ні мотоцикли, ні мопеди не пробачають помилок, і якщо розіб’єшся десь на трасі, лікаря я викликати не зможу.

— Значить, так і зробимо. Ми… Ларрі, ти ж їхав мотоциклом і вже потім натрапив на нас? Певне, що так — до Нью-Йорка далекувато.

— Я його кинув, — повагом проказав Ларрі. — Їхав сам і рознервувався.

— Ну, тепер ти вже не сам, — у її голосі бриніла радість. Вона крутнулася до Джо. — Ми їдемо до Вермонту, Джо! Зустрінемося з новими людьми! Правда, чудово?

Джо позіхнув.

———

Надін сказала, що надто схвильована й не засне, однак полежить із Джо, доки він не відключиться. Ларрі поїхав пошукати мотосалон. Нічого не знайшлося, та йому здалося, що, коли вони полишили Веллс, по дорозі щось таке бачив. Він повернувся, щоб сказати про це Надін, та вони з хлопцем спали в затінку синього «форда».

Ларрі приліг неподалік, та заснути не вийшло. Урешті він перейшов через дорогу та рушив до комори, на даху якої красувався білий напис. Він крокував тимофіївкою, що сягала йому до колін, і вусібіч розліталися сотні коників-стрибунців. «Для них я — лихо. Для них я — темний чоловік».

Біля широких подвійних дверей комори він помітив дві порожні бляшанки пепсі та скоринку від сендвіча. У колишні часи чайки давно б усе підчистили, та часи змінились, і, безперечно, птахи звикли до багатшої поживи. Ларрі копнув недоїдок, а тоді — бляшанку.

Сержанте Бріґґз, негайно відвезіть це до криміналістів. Здається, наш убивця врешті дав маху.

Біжу-біжу, інспекторе Андервуд. Яке щастя, що Скотленд-Ярд вирішив надіслати вас до Кугутвілля.

То пусте, сержанте. Я лиш виконую свою роботу.

Ларрі зайшов досередини. Там було темно й душно. Угорі чулося тихе тріпотіння ластівчаних крил. Солодко пахло сіном. Стійла стояли пусткою — хазяї випустили тварин. Може, деякі з них і сконали від супергрипу, та краще їм померти ситими на свободі, аніж у загорожі й від голоду.

Сержанте, занотуйте це для патологоанатома.

Атож, інспекторе Андервуд.

Він зиркнув на підлогу й побачив якусь обгортку. Нагнувся, підняв. Колись усередині лежав шоколадний батончик «Пейдей». Може, яйця в того маляра й міцні, а от смаку йому бракувало: «Пейдей» полюбити можна, та спершу треба на сонці перегрітися.

До другого поверху вели сходинки, прибиті до однієї з опорних балок. Ларрі був увесь масний від поту й не знав, нащо він узагалі сюди приперся, але все одно поліз угору. По центру звичайні сходи вели на дах. Їх вкривали плями білої фарби. Ларрі повільно рушив до них, роззираючись увсібіч — раптом тут повно щурів?

Сержанте, здається, ми натрапили на ще одну знахідку.

Побий мене грім, інспекторе. Ваші дедуктивні здібності перевершують тільки ваша врода та довжина репродуктивного органа.

Пусте, сержанте, пусте.