— Уже два дні, — сказала Надін. — Ми жили в Епсомі, у великому будинку.
Помітивши, що Ларрі не зрозумів, вона додала:
— Неподалік від струмка. Ви там заснули біля муру.
Він кивнув.
— А минулої ночі ви піддивлялися за мною, поки я спав на веранді. Певне, хотіли пересвідчитися, що в мене немає рогів чи довгого червоного хвоста.
— Це через Джо, — тихо мовила Надін. — Я пішла за ним, бо помітила, що він зник. Як ви здогадалися?
— Ви лишили сліди на траві.
— О… — Вона подивилася на нього пильним, пронизливим поглядом, і Ларрі захотілося відвести очі, та він стримався. — Я не хочу, щоб ви сердилися на нас. Певне, це звучить по-дурному, особливо після того, як Джо накинувся на вас, та він сам не свій.
— Це його справжнє ім’я?
— Ні, то я його так називаю.
— Він як дикун із передачі «Нешнл джіоґрефік».
— Так, дуже влучно. Я знайшла його на моріжку перед одним будинком — на табличці було прізвище «Роквей». Його лихоманило від укусу. Певне, щурячого. Він не розмовляє. Рикає, рохкає. До сьогодні мені вдавалося тримати його під контролем. Та я… я втомилася… і…
Вона знизала плечима. На її блузці підсихало болото. Його плями скидалися на китайські ієрогліфи.
— Спершу я його вдягала. Та він скидав усе, крім трусів. Зрештою мені набридло. — Вона замовкла на кілька секунд. — Я хочу, щоб ми з Джо пішли з вами. Гадаю, з огляду на обставини сказати делікатніше не вийде.
Ларрі подумав, як би вона заговорила, якби він їй розповів про останню жінку, яка хотіла піти з ним. Не те що він хотів це зробити — той епізод був глибоко похований у його голові, чого не скажеш про Ритине тіло. Йому кортіло розповісти про це не більше, ніж убивці — згадувати ім’я своєї жертви за посиденьками в барі.
— Я не знаю, куди йду, — сказав Ларрі. — Я чимчикую із самого Нью-Йорка і, певне, зробив чимале коло. Планував підшукати собі гарний будиночок на узбережжі й залягти там до жовтня. Та мені дедалі більше хочеться знайти інших людей. Мені потрібне товариство. Що більше я віддаляюся від Великого яблука, то сильніше мене це гризе.
Ларрі знав, що погано висловлюється, адже змовчав і про Риту, і про жахіття, у яких йому являвся темний чоловік.
— Мені страшно на самоті, — обережно промовив він. — Постійна параноя. Так, наче наступної миті з кущів вискочать індіанці та здеруть із мене скальп.
— Іншими словами, ви перестали видивлятися будинок і почали шукати людей.
— Мабуть, так.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Протистояння. Том 1» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг“ на сторінці 255. Приємного читання.