Розділ «Протистояння. Том 1 : роман / Стівен Кінг»

Вона перечепилася об горбок землі та впала на коліна, забризкавши білу блузку коричневим брудом.

— Не кривдьте його! Це ж лише хлопчик! Будь ласка, не кривдьте його!

Вона звелася на ноги й через силу побігла далі.

Джо беркицьнувся на спину. Він розтягся на землі у вигляді літери «Х» — руки утворили «V», а розкинуті в боки ноги — «Λ». Ларрі зробив крок уперед і наступив на зап’ясток його правиці, придавивши до болотистої землі кисть, що стискала ніж.

— Облиш свою штрикавку, хлопче.

Той засичав, а тоді захарчав, запулюкав, наче індик. Його верхня губа задерлася, відкривши зуби. Китайські очі пекли Ларрі своїм лютим поглядом. Стояти на його руці було однаково що притискати до землі поранену, проте й досі небезпечну змію. Він чув, як хлопець намагається вивільнити руку — йому було ніби байдуже, що можна зчесати шкіру, порвати м’язи чи зламати кістки. Пацан рвучко сів та спробував укусити Ларрі крізь цупкий мокрий денім. Ларрі натиснув на тоненький зап’ясток сильніше, і Джо зойкнув, та не від болю, а з непокори.

— Облиш, хлопче.

Джо продовжував борсатися.

Патова ситуація тривала б, допоки Джо не вивільнив би руку з ножем або Ларрі не зламав би йому зап’ясток, якби до них нарешті не підбігла Надін. Вона гойдалася від утоми й хапала ротом повітря.

Навіть не глянувши на Ларрі, вона впала на коліна.

— Відпусти! — тихо, однак суворо сказала вона.

Її обличчя було вкрите потом, але спокійне. Воно зависло за кілька дюймів від лютої гримаси внизу. Джо клацнув на неї зубами, наче скажений пес, і борсався далі. Ларрі насупився — втримувати рівновагу ставало складніше. Якщо хлопець вивільниться, то, певне, першою постраждає жінка.

— Від… пус… ти! — гримнула Надін.

Хлопець загарчав. З-поміж його стиснутих зубів бігла слина. На правій щоці красувався мазок болота у формі знака питання.

— Джо, ми кинемо тебе. Я тебе кину. І піду з ним. Якщо не будеш поводитися як слід.

Ларрі почув, як рука під його черевиком напружилася ще сильніше, а тоді обм’якла. Хлопчик дивився на жінку скорботним, докірливим, звинувачувальним поглядом. Коли малий зиркнув на Ларрі, у його очах читалися пекучі ревнощі. Піт струменів його тілом гарячими ручаями, та Ларрі однаково похолов під тим поглядом.

Жінка й далі говорила спокійно. Ніхто його не скривдить. Ніхто не кине. Якщо він облишить ніж, усі вони можуть бути друзями.

Ларрі усвідомив, що рука під його стопою розслабилася, її пальці розтулилися. Хлопець лежав без руху й дивився в небо. Він вийшов із гри. Ларрі підняв ногу, хутенько нагнувся й підхопив ніж. Розвернувся й пожбурив його в океан. Лезо крутилося в повітрі, відбиваючи скалки сонячного проміння. Химерні очі хлопчини простежили за польотом його зброї, і він протяжно, болюче зойкнув. Ніж тихо дзенькнув об каміння й полетів з обриву.

Ларрі повернув очі до прибульців. Жінка дивилася на правицю Джо — на його передпліччі виднівся глибокий хвилястий відбиток підошви. Вм’ятини на шкірі яскраво почервоніли. Вона звела погляд до Ларрі й поглянула в його обличчя. Її очі були сповнені горя.

Йому здалося, що він помітив там осуд («Ніякий ти не хороший хлопець»), і в його голові зринули знайомі егоїстичні слова: «Я мусив це зробити, це не моя провина, послухайте, жіночко, він хотів мене вбити».