Розділ «Частина друга Свідчення»

— Н-ні. Напевно, це було приблизно в останні півгодини.

— Це було після того, як потяг зупинився?

Він кивнув.

— Так, я майже впевнений, що так і було.

— Ну, облишмо це. Полковнику Арбатноте, ви коли-небудь були в Америці?

— Ніколи. І не хочу.

— Ви знали полковника Армстронґа?

— Армстронґ — Армстронґ — я знаю двох чи трьох Армстронґів. Був Томмі Армстронґ у 60-х — ви не його маєте на увазі? І Селбі Армстронґ — його вбили на Соммі.

— Я маю на увазі полковника Армстронґа, який одружився з американкою і чию дитину викрали і вбили.

— Ах, так, я пам’ятаю, читав про це — жахлива трагедія. Я не думаю, що колись зустрічав цього хлопця, хоча, звичайно, знав про нього. Тобі Армстронґ. Хороший хлопець. Усі його любили. Зробив надзвичайну кар’єру. Кавалер Хреста Вікторії.

— Чоловік, якого вбили минулої ночі, — це чоловік, відповідальний за вбивство дитини полковника Армстронґа.

Обличчя Арбатнота спохмурніло.

— Тоді, на мою думку, ця свиня заслужила те, що отримала. Хоча, я вважаю, краще би його повісили, чи посадили на електричний стілець.

— Отже, полковнику Арбатноте, ви віддаєте перевагу закону й порядку перед особистою помстою?

— Ну, не можна самому кровно мститися і колоти одне одного, як корсиканці чи мафія, — сказав полковник. — Кажіть, що хочете, але суд присяжних — це розумна система.

Пуаро хвилину чи дві глибокодумно дивився на нього.

— Так, — сказав він. — Я впевнений, це ваша позиція. Ну, полковнику Арбатноте, не думаю, що маю до вас ще якісь запитання. Є ще щось, що ви самі можете згадати про вчорашній вечір, що-небудь, що вас здивувало, або, скажімо, дивує вас тепер, коли ви про це згадуєте як підозріле?

На мить чи дві Арбатнот задумався.

— Ні, — сказав він. — Узагалі нічого немає. Якщо тільки… — він зам’явся.

— Так-так, продовжуйте, прошу вас.