Розділ «Частина друга Червень 1958 року»

Він кивнув.

— І ти розумієш, що я маю на увазі, коли кажу, що то могли бути злочини на сексуальному ґрунті?

Він не розумів — принаймні не зовсім, — але знову кивнув. Йому подумалося: якщо мати, окрім цієї справи, збирається поговорити з ним ще й про лелек і капусту, він помре від ніяковості.

— Я непокоюся за тебе, Бене. Я непокоюся, що не даю тобі всього, що належало б.

Бен посовався і не сказав нічого.

— Ти здебільшого сам-один. Гадаю, занадто. Ти…

— Мамо…

— Помовч, коли я з тобою говорю, — обірвала вона, і Бен замовк. — Ти мусиш бути обережним, Бенні. Надходить літо, і я не хочу зіпсувати тобі канікули, але ти мусиш бути обережним. Я хочу, щоб кожного дня на час вечері ти був уже вдома. О котрій годині ми вечеряємо?

— О шостій.

— Точно, як «Евершарпом»[238] писано! Отже, запам’ятай, що я тобі кажу: якщо я накриваю стіл та наливаю тобі молока, і не бачу, що Бен уже біля зливника миє руки, я відразу ж іду до телефону, дзвоню в поліцію і повідомляю, що ти пропав. Тобі це зрозуміло?

— Так, мамо.

— І ти віриш, що я зроблю саме так, як сказала?

— Так.

— Імовірно, виявиться, що я це зробила намарно, якщо мені взагалі доведеться таке робити. Я дещо знаю про хлопчачі звички. Я знаю, що вони бувають захоплені власними іграми і проектами під час літніх канікул — проводжають бджіл до їхніх вуликів, грають у м’яча або у «збий бляшанку»[239] чи ще у щось. Бачиш, я цілком ясно уявляю собі, що ви, хлопчаки, витіваєте.

Бен розважливо кивнув, при тім думаючи: якщо мама не знає, що він не має жодних друзів, тоді вона, либонь, і зблизька не знає нічого про його хлопчачі справи, хай там як їй здається. Але йому навіть уві сні не намарилося б сказати про це їй, навіть якби сновидіння тривало десять тисяч років.

Вона дістала щось у себе з кишені халата і подала йому. То була маленька пластмасова коробочка. Бен її відкрив. Коли він побачив, що лежить там у неї всередині, у нього відпала щелепа.

— Bay! — скрикнув він, і захват його був абсолютно щирим. — Дякую!

То був годинник «Таймекс»[240] з маленькими срібними циферками і ремінцем зі шкірзамінника. Вона вже була встигла його завести і виставити час; Бен чув, як він цокотить.

— Господи Йсусе, це ж так круто! — захоплено обняв він її і поцілував у щоку.

Вона усміхнулась, радіючи його радості, і кивнула. Потім знову набрала серйозності.