Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

— Я знаю, сеньйоре, доньку одного дуже порядного неґоціанта. Вона відмовилася від руки одного дуже знатного дворянина, бо хоче зв’язати своє життя з людиною одного з нею стану. Батько в нападі гніву поставив вимогу, щоб вона вибрала собі чоловіка протягом тижня і негайно покинула батьківський дім. Ти кажеш, сеньйоре, що тобі сорок років, виглядаєш же ти щонайбільше на тридцять. Іди зараз до театру де ла Крус, подивися два акти «Sitio de Granada»[60], а під час третього акту я прийду по тебе.

Тож Ґаспар Суарес пішов дивитися «Sitio de Granada». Ще не закінчився другий акт, як він побачив Бускероса. Новий приятель вивів його з театру й повів численними вулицями й провулками. Суарес хотів дізнатися ім’я сеньйорити, але його провідник назвав питання неделікатним і відповів, що та сеньйорита хоче зберегти таємницю на випадок, якби шлюб не відбувся. Суарес визнав це справедливим. Після довгих блукань вони прийшли на подвір’я якогось великого будинку, пройшли через стайню й темними сходами дісталися до якоїсь порожньої кімнати, освітленої лише кількома каганцями. Невдовзі прийшли дві дами під вуалями, і одна з них сказала:

— Вір мені, сеньйоре Суарес, що причина мого вчинку — не зухвалість, несумісна з моїм складом думок, а пусте марнославство мого батька, який прагне видати мене за одного знатного дворянина. Великі дами, ясна річ, виховуються відповідно до звичаїв того світу, в якому вони живуть; але я, що ж я робитиму серед них? Блиск салонів, безперечно, затьмарив би слабеньке світло мого розуму, я не знайшла б щастя на цьому світі й була б осуджена на тому. Я вирішила вийти заміж за неґоціанта. Я поважаю ім’я Суаресів і тому хотіла познайомитися з тобою.

З цими словами вона зняла з голови вуаль. Суарес, вражений її красою, став на коліно, зняв з руки коштовний перстень і вручив його незнайомці, не сказавши ні слова.

У цю мить з галасом відчинилися бічні двері кімнати, і всі побачили юнака зі шпагою в руці в товаристві слуг, які несли свічники.

— Бачу, сеньйоре Суарес, — сказав юнак, заходячи до кімнати, — що ти збираєшся одружитися з сеньйоритою Моро.

— Сеньйоритою Моро? — вигукнув Суарес. — Але ж я зовсім не хочу одружуватися з сеньйоритою Моро!

— Виведіть мою сестру, — сказав на це юнак. — Тебе ж, сеньйоре Суарес, який залицяєшся до сеньйорити Моро, не маючи наміру з нею одружуватись, я, власне кажучи, повинен би викинути у вікно. Однак оскільки я дбаю про честь власного дому, то накажу слугам вийти, а тоді ми з тобою порахуємося.

Коли слуги вийшли, молодий Моро звернувся до Суареса й сказав:

— Сеньйоре, нас тут троє. Дон Бускерос, який прийшов разом з тобою, стане твоїм секундантом.

— Не знаю, кого ти називаєш Бускеросом, — сказав Суарес. — Тут є тільки сеньйор Мораредо.

— Це не має значення, — відповів молодий Моро. — Ти, щоправда, старший від мене, але якщо можеш стояти на колінах перед моєю сестрою, то ти ще не надто старий для дуелі зі мною. Витягай шпагу або стрибай через вікно.

Суарес, ясна річ, волів дуель. Але оскільки фехтував він не краще за свого сина, то суперник тут же поранив йому шпагою руку. Побачивши кров, молодий Моро відступив. Бускерос перев’язав пораненому скалічену руку й відвів до хірурга, звідки вони подалися до заїжджого двору.

Там Суарес побачив свого сина, якого саме принесли на ношах. Ця зустріч схвилювала його до глибини душі, але, боячись видатися м’якосердим, він накинувся на Лопеса з докорами.

— Сину, — сказав він, — я заборонив тобі знатися з дворянами.

— Ах, батьку, — відповів Лопес, — я знався тільки з одним, саме з тим чоловіком, якого зараз бачу біля тебе. Зрештою, запевняю тебе, що я був вимушений зав’язати це знайомство.

— У кожному разі, — сказав Суарес, — не слід було битися з ним на дуелі. Я ж бо заборонив тобі оголяти шпагу.

— Не забувай, сеньйоре, — сказав Бускерос, — що тебе поранено в руку на дуелі.

— Я б міг пробачити тобі, — продовжував Суарес, — якби не те, що тебе викинули через вікно.

— Те саме нещастя, — перебив його Бускерос, — могло, сеньйоре, і з тобою недавно трапитися.