Розділ «Ян Потоцький Рукопис, знайдений у Сараґосі»

Потім звертаючись до мене, додала:

— Прошу, сеньйоре, віддати мені портрет, який ти знайшов.

Сказавши це, вона сіла в карету й зникла нам з очей.

Коли циган дійшов до цього місця, по нього прийшли, і він попросив у нас дозволу відкласти на наступний день продовження своєї історії. Коли він пішов, прекрасна ізраїльтянка, яку ми називали тепер просто Лаура, звернувшись до Веласкеса, сказала:

— А що думає вельможний герцоґ про екзальтовані почуття молодого Суареса? Чи ти колись у своєму житті замислювався хоч на мить про те, що звичайно називають коханням?

— Моя система, — відповів Веласкес, — охоплює всю природу, а тому має містити всі почуття, якими вона наділила людське серце. Я всі їх обдумав і позначив, особливо мені це вдалося з коханням, бо я відкрив, що його легко можна виразити за допомогою алгебри, а як ти знаєш, сеньйоро, алгебраїчні задачі піддаються рішенню, яке не викликає ніяких сумнівів. Бо й справді, припустимо, що кохання є додатною величиною, позначеною знаком «плюс», ненависть, як протилежна до кохання, позначена буде знаком «мінус», а байдужість, як почуття ніяке, становитиме «нуль». Далі, якщо я помножу любов на любов або скажу, що люблю любов чи люблю любити любов, то я завжди отримуватиму додатні величини — бо «плюс», помножене на «плюс», завжди дає «плюс». З іншого боку, якщо я ненавиджу ненависть, то тим самим приходжу до почуття любові, тобто до додатних величин, бо «мінус» на «мінус» дає «плюс».

Зате, якщо я ненавиджу ненависть ненависті, то приходжу до почуття, протилежного коханню, тобто до від’ємних величин, бо куб «плюса» дає «мінус».

Щодо добутків кохання на ненависть чи ненависті на кохання, то вони завжди від’ємні, бо «плюс» на «мінус» чи «мінус» на «плюс» завжди дає «мінус». Бо й справді, чи ненавиджу я кохання, а чи кохаю ненависть — я завжди залишаюся серед почуттів, протилежних коханню. Чи можеш ти, прекрасна Лауро, щось закинути моїм доказам?

— Нічого, — відповіла ізраїльтянка, — навпаки, я переконана, що немає такої жінки, яка б не скорилася перед подібними судженнями.

— Мене б це зовсім не потішило, — сказав Веласкес, — бо погоджуючись так швидко, ти втратила б усе продовження, тобто висновки, які слідують з моїх положень. А тим часом я продовжую свої докази. Оскільки кохання і ненависть відносяться одне до одного як додатні величини до від’ємних, то цілком допустимо, що я замість ненависті можу написати «мінус кохання», чого, однак, не слід вважати тотожним байдужості, яка, по суті, рівна нулю.

Тепер придивися як слід до поведінки двох закоханих. Вони кохають, ненавидять, пізніше проклинають ненависть, яку відчували одне до одного, потім кохають ще більше, ніж будь-коли, поки від’ємний множник не перетворить усіх їхніх почуттів на ненависть. Неможливо не помітити, що добутки були б тут поперемінно додатними і від’ємними. І врешті-решт тобі кажуть, що коханець убив свою коханку, і ти не знаєш, що про це думати, чи це результат кохання, а чи ненависті. Так само в алгебрі: приходиш до уявних чисел щоразу, коли в коренях з «мінус X» показники є парними.

Ці докази настільки вірні, що часто бачиш, як кохання починається зі свого роду взаємної несміливості, яка нагадує нехіть, невеличку від’ємну величину, яку можна виразити через «мінус В» Ця нехіть зумовить ворожість, яку позначимо «мінус С». Добуток цих двох величин буде «плюс ВС», тобто додатною величиною, одне слово — почуттям кохання.

Тут хитра ізраїльтянка перервала Веласкеса, сказавши:

— Ясновельможний герцоґ, якщо я добре тебе зрозуміла, то найкраще було б виразити кохання за допомогою розкладу ступенів (X — А), де А є значно меншим від X.

— Чарівна Лауро, — сказав Веласкес, — ти вгадуєш мої думки. Саме так, чарівна жінко, формула бінома, винайдена кавалером доном Ньютоном, повинна вести нас у вивченні людського серця, як і взагалі в усіх наших розрахунках.

Після цієї розмови ми розійшлися; однак легко було помітити, що прекрасна ізраїльтянка справила сильне враження на розум і на душу Веласкеса. Оскільки він, так само як і я, походив з Ґомелесів, то я не сумнівався, що вплив цієї чарівної жінки хотіли використати, аби намовити його перейти у віру Пророка. Як буде видно далі, я не помилився у своїх припущеннях.

День тридцять четвертий

На світанку ми сіли на коней. Вічний Жид, не подумавши, що ми зможемо вирушити так рано, сильно віддалився від нас. Ми довго чекали на нього, нарешті він з’явився, зайняв своє звичне місце біля мене й почав так:

Символи ніколи не заважали нам вірити в єдиного Бога, вищого за всіх інших. Писання Тота не залишають щодо цього жодного сумніву. Ось що ми там читаємо:

Один цей Бог непохитно існує у відособленні своєї одиничності. Ніщо інше, навіть жодне окреме поняття не може з ним поєднатися.