— Це золотоносний пісок, — відказав я. — Можеш не сумніватися: ми здобули багато золота.
— Його тут і справді дуже багато.
— Скільки приблизно мішків?
— Щонайменше кілька сотень.
Я прикинув на око вагу мішечка — фунти зо два.
— Доведеться зарити якусь частину золота в землю, потім повернемося по нього.
— Чому це?
— А тому, що за один раз ми все це не перевеземо.
Він лишень пильно-пильно подивився мені в очі.
— Що? — не зрозумів я.
— Ілаю, невже ти, побувавши під прицілом тієї зброї, нічого не второпав?
— Ні, нічого.
— От тільки не бреши мені. Ти ж знав, що вона існує?
— Ну… не те щоб…
— Тобто знав.
— Я не думав, що їх уже виробляють.
— Але ж ти розумів, що наші вороги колись та й стануть їх застосовувати? Розумів, що один їхній солдат зможе вбивати десятки наших?
Я мовчки відвернувся, немовби вгледів щось цікаве в темній долині чи в горах, що височіли над нею. Чи дістанемося ми колись додому?
— Ох, Ілаю! Від нашого племені залишилася якась там тисяча людей — жінок, діточок і немічних стареньких. Нас же, воїнів, які повинні піклуватися про них, було всього-на-всього дві сотні. А тепер? Щонайбільше чотири десятки зосталося.
— Це справді жахливо. Мені дуже-дуже шкода…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 239. Приємного читання.
TextBook