Розділ «Нездоланний»

– Я журналіст. Я не є експертом у чомусь.

– Але ви добре поінформовані.

– Будь-хто, хто читає мої статті, є таким самим поінформованим, як і я.

– Я думаю, що багато читачів уявляють собі вирізані кадри, які залишаються на підлозі в монтажній. Вони гадають, що ви знаєте значно більше, ніж друкуєте. Дещо вам не вдається надрукувати з певних юридичних причин. І таке інше. І вони припускають, що вам усе одно подобається цей матеріал. Вони поважають ваш високий статус.

– Можливо, – відповів Вествуд. – Але ми говоримо про розмову, яка так ніколи і не відбулася.

– Ні, ми зараз думаємо про клієнта Ківера. На даному етапі ми уявляємо його як запальну людину із деяким запасом часу у своєму розпорядженні. Маємо докази, що він неодноразово телефонував Ківерові. У нас виникло враження, що він саме з таких типів. І, очевидно, його дуже непокоїть одне питання. Я можу закластися, що він обдзвонив геть усіх, починаючи з Білого дому. І думаю, він таки це зробив. Сотні людей. Включно з вами. Чому б ні? Ви науковий редактор відомої газети. Можливо, ви написали щось таке, що було якось пов’язано з його проблемою. Я думаю, що він розшукав ваш номер в Інтернеті не з метою передати його Ківерові, принаймні спочатку, а для того, щоб поспілкуватися з вами напряму. Я думаю, що його турбували якісь пришелепуваті нісенітниці, пов’язані з наукою, і він вирішив, що ви зможете його зрозуміти. Тож я думаю, що він вам подзвонив. Гадаю, ви мали з ним розмову.

За тисячі миль звідси запанувала коротка пауза, а тоді Вествуд знову заговорив, трохи здавленим голосом, наче він намагався вгамувати сміх. Він сказав:

– Я працюю на «Лос-Анджелес Таймс». У Лос-Анджелесі. Що в Каліфорнії. І мій номер легко знайти в Інтернеті. Що, в принципі, дуже добре. Проте я постійно отримую дивні дзвінки. Вдень і вночі. Я вислухав усі можливі пришелепуваті нісенітниці. Люди телефонують, щоб розповісти про прибульців, літаючі тарілки, народження, самогубства, радіацію та контроль над розумом, і це все лише за останній місяць.

– Ці дзвінки йдуть до бази даних?

– Вони і є базою даних, здебільшого. Запитайте будь-якого репортера.

– Ви можете пошукати за предметом розмови?

– Ми занадто ліниві для таких деталей. Ці люди говорять багато і плутано. Зазвичай ми ділимо розмови за категоріями. Одна фантазія, інша фантазія. Рано чи пізно я блокую їхні дзвінки. Коли вони починають зловживати гостинністю. Я ж мушу і спати деколи.

– Спробуйте «Материн Спочинок».

– Що це?

– Це назва містечка. Два слова. Як коли ваша матір сидить у кріслі. З великої літери.

– Чому воно так називається?

– Я не знаю, – відповів Ричер.

Вони почули стукіт клавіатури через гучномовець. Мабуть, він шукав у базі даних. За категорією. Вествуд сказав:

– Тут немає нічого.

– Ви впевнені?