Розділ «Нездоланний»

8

Ричер провів Ченґ у порожній зал очікування, і вони сіли на лаву, пліч-о-пліч у цілковитій темряві. Ричер запитав:

– Як би ви охарактеризували це рукостискання?

Ченґ перепитала:

– Як саме?

– Розповідь. Історія. Мова жестів.

– Мені це скидалось на те, що помічника керівника відрядили зустрічати якогось важливого покупця.

– Вони зустрічалися раніше?

– Не думаю.

– Згоден. І непогано це все було організовано цим місцевим чолов’ягою. Хіба не так? Майстерна гра на публіку. Ввічливо, проте без лестощів. Зовсім не так, як він потиснув би руку давньому другові, я певен. Чи своєму свекрові. Чи кредитному інспекторові з банку. Чи колишньому однокласнику, якого він не бачив двадцять років.

– То й що?

– Наш місцевий персонаж має у своєму арсеналі цілу добірку різних рукостискань, і ми можемо припустити, що він однаково вправно та спокійно володіє ними всіма. Це його фішка, так би мовити.

– Як це нам допоможе?

– Я бачив цього чоловіка вранці. Він завідує магазином, який продає запчастини до зрошувальних систем. Я пройшов повз його вікно, він підстрибнув і схопився за телефон.

– Чому він це зробив?

– Це ви мені скажіть.

– Мені слід поводити себе, як параноїк? До якої міри?

– Десь між «злегка» і «помірно».

Вона відповіла:

– Я б над цим навіть не замислювалась, якби йшлося про Ківера.