Розділ «Нездоланний»

– Тоді це вже стає проблемою для обговорень певних етичних питань. Чи повинні ми поважати вибір людини, простий та зрозумілий, чи нам слід вчиняти суд над людиною через її причини для такого вчинку?

– Не через її причини, – заперечила Ченґ. – Це занадто нав’язливо. Але я вважаю, що нам потрібно судити скоєний нею злочин. Є велика різниця між короткочасною панікою та довготривалою потребою. Можливо, сам учинок і доводить причини. Якщо ти залишаєшся там попри все, воно просто мусить щось для тебе означати.

– Тоді, можливо, ця теперішня система є непоганою. У якомусь сенсі. Випадково. У ній є багато перешкод. Але вони мають із цього вигоду.

Ричер запитав:

– А яку вигоду отримує тоді Материн Спочинок? Двісті посилок із «Пентобарбіталом» по дев’ятсот доларів за штуку – це значно менше ніж двісті тисяч, які набіжать за все існування проекту, скоріш за все. Не беручи в рахунок гуртові ціни та вартість пересилки. Це хобі. І ви не можете виплатити таким типам, як Мерченко, їхні гроші для хобі. Там відбувається щось інше. Я це знаю. Тому що…

Він замовк. Ченґ запитала:

– Що саме «тому що»?

– Ми думаємо, що цього типа там убили.

– Якого типа?

– На самому початку. Канавокопачем.

– Ківера?

– Так, Ківера. Навіщо когось убивати через хобі? Мусить бути щось іще.

– П’ятий рівень може бути присвячений якимось особливим товарам. Це може вартувати більшого.

Ричер поглянув на екран. Пошук досі тривав. Сім хвилин уже минуло. Він сказав:

– Я намагаюсь уявити, що там могло бути такого особливого. Такого, щоб вартувало грошей Мерченка.

Хлопець із Пало-Альто сказав:

– Я співчуваю їм усім.

Ричер відповів:

– Я також. Я розумію сенс припиняти спалювання будинків за допомогою грилів. Проте стосовно всього іншого, ми повинні їм дозволити робити те, що вони вважають за потрібне. Вони ж нікого не просили народити їх на цей світ. Це наче повернення придбаного светра назад до магазину.

Ченґ зауважила: