Розділ «Нездоланний»

– За винятком того, що це не буде ні просто, ні важко, що якоюсь мірою зобов’язує нас поставити певну межу. Із цим усі згодні?

Вествуд відповів:

– Це саме те, чого я боявся. Це вже переходить до дискусії про етичні проблеми. Я міг би написати це у своєму офісі. Маючи цілий місяць у запасі. Немає жодного сенсу витрачати гроші на подорожі. Мені за це можуть надерти зад.

Минуло дванадцять хвилин. Вони взяли собі напої, які їм не зовсім подали, а які вони самі забрали з кухні. Кухня виглядала в стилі ретро. Такі місця Ричер слабо пригадував зі свого далекого дитинства. Родини розкидані по десятках різних місць у цілому світі, за вікном у всіх різна погода, проте шафки на кухні у всіх однакові. Деякі матері починають свій ранок із того, що взірцево відмивають кухонні меблі дезінфікуючими засобами, проте Ричерова матір була француженкою і вірила у набутий імунітет. Що, власне, таки спрацьовувало. Хоча одного разу його брат таки захворів. Але причиною тому, найімовірніше, став ресторан. Він тоді саме починав зустрічатися.

Ченґ запитала:

– З тобою все гаразд?

Він відповів:

– Усе нормально.

Минуло вісімнадцять хвилин. Вони повернулися до кімнати, і годинник у його голові продовжив свій хід. Дев’ятнадцять хвилин. Хлопець із Пало-Альто сказав:

– Ми не погодили ставку. Для закладу.

Ричер запитав:

– А першого разу ми про що домовлялися?

– А ми й не домовлялися.

Минуло двадцять хвилин. Ричер сказав:

– Ми не хочемо зловживати вашою гостинністю.

Хлопець відповів йому:

– Програма от-от закінчить роботу. Я кращий хакер, ніж вони.

– Скільки тривав ваш найдовший пошук?

– Дев’ятнадцять годин.

– Що ви знайшли?