Розділ «Частина друга»

— Але немає потреби,— запротестував Майкрофт.— На вас не тиснуть, громадськість не заперечує. А щойно ви погодитеся на це, уже не зможете відмовитися. Це стане обов'язковим для ваших дітей, і для дітей ваших дітей, незалежно від того, який уряд прийде до влади і наскільки безжально зростуть податки.

— Я не маю наміру ухилятися! — тон короля був різкий, на щоках спалахнув рум'янець.— Я роблю це тому, що вважаю за правильне. Я вивчив рахунки герцогства до найдрібніших деталей. Боже мій, та ці кошти забезпечать півдюжини королівських родин.

— Дуже добре, сір. Якщо ви наполягаєте.

Майкрофт почувався так, наче йому зробили догану. Це його обов'язок — давати поради й озвучувати застереження, і йому не подобалося, що його вичитують. Навіть після довгих років дружби він досі не міг звикнути до спалахів нетерплячки у монарха; це через те, що все життя король провів у гарячковитому очікуванні, пояснював собі Майкрофт. І за ті кілька місяців, що король був на троні, ці спалахи ставали дедалі частішими.

— А як щодо інших членів родини? Ви чекаєте, що вони також добровільно платитимуть податок?

— Так. Було б абсурдом, якби король платив податок, а молодші члени родини — ні. Народ не зрозуміє. Я не зрозумію. Особливо після такого розголосу в пресі, який вони самі собі влаштували. Я знаю, що газетярі — стерв'ятники, але чи справді ми повинні підносити їм самих себе на тарілочках на поталу? Трохи більше одягу і трохи більше лою в голові іноді не завадило б.

На більшу критику власної родини король не наважувався, але в буфетних і пральнях Палацу не було таємницею, наскільки він обурений необережністю принцеси Шарлотти і безсовісністю ЗМІ.

— Якщо ви хочете... переконати їх відмовитися від суттєвого доходу, пропозиція має йти прямо від вас. Ви не можете очікувати, що вони приймуть таку ідею від мене або будь-якого іншого помічника,— голос Майкрофта звучав схвильовано. Його вже посилали з подібними дорученнями до інших членів королівської родини. Він виявив, що чим нижчий був ранг у члена династії, тим ворожіший був прийом.

Король силувало посміхнувся, сумно і криво.

— Ти маєш право на побоювання. Я підозрюю, що гонець, посланий з таким делікатним завданням, повернеться в тюрбані, намертво прицвяхованому до голови. Не хвилюйся, Девіде, це моя справа. Повідом їх, якщо хочеш, про нові засади цивільного листа. Потім склади для мене стислий документ з переліком усіх аргументів і зроби так, щоб родичі прийшли на зустріч зі мною. Кожен окремо, а не зграєю. Я не хочу знову стати жертвою ще однієї колективної родинної атаки за обіднім столом — не цього разу;

— Дехто з них зараз за кордоном. Це може забрати кілька днів.

— Це вже забрало кілька життів, Девіде,— зітхнув король.— Я не думаю, що ці кілька днів щось вирішать...

Розділ тридцять перший

Місце принцеси принаймні в одному з її замків. Якщо вона має бодай дрібку здорового глузду, то підніме звідний міст, але вони вкрай рідко так чинять.

Літак «Британських авіаліній» 747-400 з Кінгстона підлітав до аеропорту Гітроу на десять хвилин пізніше, ніж належало за графіком, так і не надолуживши в дорозі затримку через страйк паспортистів: пікетувальники оточили термінал відльоту й тягнулися аж до злітної смуги. Рейс проґавив виділений час посадки, і зазвичай літаку довелося б кружляти п'ятнадцять-двадцять хвилин, чекаючи в черзі на посадку, але це був незвичайний рейс, і капітану дали негайний дозвіл на посадку, а дванадцять інших рейсів, прибулих за розкладом, перемістилися в черзі. Принцеса збиралася зійти з літака, щойно шасі торкнеться смуги.

«Боїнг» під'їхав до терміналу в одному з затишних куточків аеропорту; зазвичай принцесу з усім її почтом вивозили з Гітроу через приватні ворота. Вона приїжджала до Кенсинґтонського палацу раніше, аніж інші пасажири з її літака встигали дійти до таксі. Однак сьогодні принцесу повезли додому не одразу. Спочатку їй довелося прийняти ключі від нового автомобіля.

Останні кілька місяців для всіх виробників люксових автомобілів видалися невдалими, а перспективи на рік виглядали ще гірше. Торгівля йшла погано; продаж — і реклама продажу — вельми цінувалися. Тому британській філії «Мазераті» здалося гарною ідеєю запропонувати принцесі безкоштовно останню спортивну модель, сподіваючись на значний і тривалий розголос. Вона радо погодилася. Коли літак підрулив ближче до виходу з летовища, виконавчий директор «Мазераті» вже нетерпляче очікував унизу, тримаючи ключі, перев'язані рожевим бантом, і, бурмочучи під носа, нервово клацав пальцями, роздивляючись хмари. Він волів би кращої погоди, бо мжичка заважала, і довелося повсякчас протирати до блиску кузов, не полишаючи його ні на хвилину. Останні дні принцесі приділяли в пресі чимало уваги, тому журналісти вишикувалися біля авта з великим ентузіазмом. Віддача від коштів, вкладених у принцесу, обіцяла збільшитися.

Принцеса випірнула на мокру бетонку з блискучою білою усмішкою і засмагою, що кидали виклик стихії. Справа забере менш ніж десять хвилин: кілька вітальних слів і подяка від метушливого чоловічка, що розмахує ключами, вдягнений у'лискучий мохеровий костюм; коротка фотосесія на тлі кузова полум'яно-шарлахової машини марки «Мазераті»; кілька хвилин повільної їзди по колу, доки принцеса змогла знайти спільну мову з коробкою передач і стати героїнею кількох футів плівки, витрачених на рекламний ролик. Вітерець в обличчя, а потім чесний обмін — свій час на гарчання новенького механічного італійського звіра за ціною дев'яносто п'ять тисяч фунтів, з двигуном на чотири з половиною літри, з турбонаддувом.

Преса, звісно, мала інше на думці: бажала дізнатися про відпочинок принцеси, місцезнаходження її чоловіка та про супутника на пляжі, але таких питань і слухати не схотіли.

— Принцеса воліє відповідати тільки про автомобілі, джентльмени,— оголосив помічник.