Розділ «Частина перша»

Вони їхали в машині на Даунінг-стріт, коли дружина пробудила його від роздумів.

— Що? Ой, небагато. Побажав мені всього доброго. Розмовляли про великі можливості попереду. Повернутий на будівництві біля Вестмінстерського абатства. Хоче, щоб я змусив будувати за планами Тюдорів або ще якусь таку дурню.

— Невже ти йому потуратимеш?

— Мортімо, якби щирість могла будувати храми, тоді вся Англія рясніла б цим божевіллям, але ж зараз уже не Середньовіччя. Справа короля — давати раути в саду і рятувати нас від необхідності обирати президента, а не втручатися.

Мортіма пирхнула на знак згоди, нетерпляче пошарудівши в сумці, шукаючи помаду. Дівоче прізвище її було Кагун — вона походила з родини, яка простежувалася по прямій лінії від найдавніших королів Шотландії. Вони давно вже втратили феодальний маєток і фамільні коштовності, але вона ніколи не втрачала почуття високого статусу, як і віри в те, що більшість сучасних аристократів — непрохані гості, зокрема й «нинішня королівська родина», як Мортіма часто повторювала. Престол отримували випадково — внаслідок народження, шлюбу і смерті, а часом через страту або криваве вбивство; спадкоємцем з таким самим успіхом міг стати і Кагун, і Віндзор, і будь-хто. Іноді вона дуже нудно просторікувала на цю тему, й Уркгарт вирішив випередити її.

— Звісно, я потуратиму йому. Підозрюю, що краще король сумлінний, ніж без сумління, й останнє, що мені треба, це кислі гримаси по всьому палацу. В будь-якому разі, є й інші битви, в яких можна поборотися, і я хочу підтримки короля з його популярністю. Мені цього треба,— заговорив він серйозно, спрямувавши погляд у майбутнє.— Врешті-решт, Мортімо, це я — прем'єр-міністр, а він — король. Він робить те, що йому скажу я, а не навпаки. Його справа — церемонії та антимонії, та й по всьому. Він монарх, а не дідьків архітектор.

Вони проїхали бенкетну залу Вайтголу та пригальмували перед бар'єрами на початку Даунінг-стріт, і Уркгарт полегшено побачив, що там уже більше людей, ніж біля Палацу: вони схвильовано зустрічали й підбадьорювали його перед камерами. Йому здалося, що він упізнав кілька молодих облич,— можливо, штаб-квартира партії зібрала свій платний натовп. Дружина ліниво заправила пасмо волосся, а він сам почав міркувати над тим, яку здійснить перестановку і які скаже перші слова, що транслюватимуться по всьому світу.

— То що ти збираєшся робити? — наполягала Мортіма.

— Та насправді це не має значення,— пробурчав Уркгарт кутиком рота, у цей час усміхаючись у камеру, коли автомобіль повертав на Даунінг-стріт.— Як новий король, він недосвідчений, а як конституційний монарх, він безсилий. Він «грізний» і «кусючий», як гумова качечка. Але, на щастя, у цьому питанні я з ним згоден. Геть модернізм! — він махнув рукою, і в цю мить наблизився полісмен, щоб відчинити важкі дверцята авта.— Тож насправді не буде жодних наслідків...

Розділ третій

Відданість — це слабкість нижчих класів. Сподіваюся, я вищий за це.

— Відклади папери, Девіде. Заради Бога, відірвись од них бодай на хвильку за цілий день.

Голос був напружений, радше нервовий, аніж наполегливий.

Але погляд сірих очей залишався байдужим, він не відірвався від стосу документів, на яких чоловік зосередився ще за сніданком. Єдиною реакцією на обличчі було роздратоване посмикування охайно підстрижених вусів.

— Мені за десять хвилин треба йти, Фіоно, я мушу їх закінчити. Сьогодні як ніколи.

— Ми ще дещо мусимо закінчити. Тож поклади ці дідькові папери!

Неохоче Девід Майкрофт звів очі — й одразу помітив, що руки в його дружини тремтять так сильно, що проливають каву через вінця.

— Що в біса таке?

— Ти. І я. Ось що таке,— вона силкувалася стримуватися.— Від нашого шлюбу нічого не залишилося, і я хочу піти.

Прес-секретар і головний спікер короля автоматично перемкнувся на дипломатичний тон.