Розділ «Частина II Березень 1976 року»

Минуло ще десять хвилин. Пес був уже на газоні, рухаючись концентричними дугами, чимраз коротшими.

Пес зупинився. Потім поволі, дуже повільно, перебираючи лапами, почав рухатися до тарілки з мисками, ні на мить не відриваючи погляду від Невілла.

«Отак, малий», — тихо промовив Невілл.

Цього разу пес не відсахнувся й не став тікати, зачувши його голос. Однак Невілл і далі сидів непорушно, щоб жодним різким рухом не настрашити пса.

Пес наблизився ще, підкрадаючись до тарілки, напружившись усім тілом в очікуванні найменшого поруху від Невілла.

«Усе гаразд», — сказав Невілл до пса.

Зненацька пес кинувся й вихопив шмат м’яса. Радісний сміх Невілла супроводжував його гарячково-недоладне шкандибання вулицею.

«От же ж малий пройдисвіт», — схвально мовила людина.

Потім Невілл сидів і дивився, як пес їсть. Той присів на пожовклому газоні по інший бік вулиці й жадібно поїдав гамбургер, не зводячи очей з Невілла. «Смакуй його, — подумав чоловік, дивлячись на пса. — Відтепер тобі діставатиметься собачий харч. Годувати тебе свіжим м’ясом і надалі я собі дозволити не можу».

Коли пес доїв, він випростався й знову перетнув вулицю, цього разу рішучіше. Невілл сидів, відчуваючи, як сильно калатає серце. Пес починав йому довіряти, якимось чином це змушувало тремтіти. Він сидів, зосередивши погляд на псові.

«Отак, малий, — почув він власний голос. — Тепер вода, хороший песику».

Раптом його губи витяглись у радісній усмішці — коли він помітив, що пес нашорошив здорове вухо. «Він слухає! — схвильовано подумав він. — Він чує, що я кажу, малий пройдисвіт».

«Ну ж бо, малий, — заговорив він жвавіше. — Берися до води та молока, от молодчина. Я тебе не скривджу. Хороший хлопчик».

Пес підійшов до води й почав боязко пити, раз по раз підіймаючи голову, щоб глянути на Невілла, потім знову її опускаючи.

«Я нічого не роблю», — сказав Невілл псові.

Він ніяк не міг звикнути до чудернацького звучання власного голосу. Чоловік майже рік не чув цього звуку, тому голос видавався йому чужим. Мовчанка тривалістю в рік — то занадто. «Коли надумаєш зі мною жити, — думав він, — я тобі всі вуха протуркочу».

Пес допив воду.

«Ходи до мене, малий, — заклично промовив Невілл, поплескуючи по нозі. — Ну ж бо».

Пес допитливо подивився на нього, здорове вухо знову посмикувалося. «Ці очі, — думав Невілл. — Неозорий світ почуттів у цих очах! Недовіра, страх, надія, самотність — усе віддзеркалене в цих великих коричневих очах. Бідолаха».

«Ходи до мене, малий, я тебе не скривджу», — лагідно промовив він.