Розділ «Шість: Дхиуобхриуо пжулобхать (обвхратьниуо) бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо (знову) в Західній Злабії!) »

Він поклав їх до кишені з милом. Пфефферкорн розмірковував, що ж робити з м’ятними льодяниками, і вона простягнула руку.

— Це не те, що ви думаєте,— сказав він.

Вона взяла коробочку й опустила в кишеню фартуха.

— Я знаю, що це.

Він поглянув на неї.

— Покваптеся,— додала вона.— У нас небагато часу.

Наступною кімнатою була кухня. На довгому столі стояв плетений кошик з коренеплодами, іржава промислова тертушка і стос немитих таць. Жінка змусила його випити дві чашки чаю. Потім посадовила на стілець, а сама відкрила набір з фальшивими вусами і прочитала інструкцію.

— Не забудьте ватну паличку,— сказав він.

— Я вмію читати.

Вона використала майже весь клей і всі смужки з накладними вусами. Витерла шпатель об фартух і передала, щоб він подивився на своє відображення.

Вуса були такі, що позаздрив би сам Синя Борода.

Вони повернулися до комори. Вона передала йому білий комбінезон, що, як він тепер помітив, був костюмом для роботи з небезпечними матеріалами. Він почав розстібувати блискавку. Вона його зупинила.

— Треба до туалету?

Він подумав.

— Може, варто сходити.

Кімната поряд із кухнею була майже дзеркальним відображенням тої, де його тримали, з матрацом, туалетом і водостоком у підлозі. Замість книжок на столі була різноманітна косметика і пластиковий гребінець, у якому заплуталося волосся того ж кольору, що і у дружини Жулька. Подушка була зім’ятою і масною, ковдра відкинута.

Увесь цей час вона жила поруч із ним.

Він скористався туалетом і повернувся до комори. Вона простягнула йому розстібнутий комбінезон. Він заліз у нього. Просторий костюм універсального розміру. Просунув руки в рукава.

— Де ваш чоловік? — запитав він.

Вона гірко посміхнулася.