Розділ «Чотири: дхиуобхриуо пжулобхать бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо в Західній Злабії!) »

Пфефферкорн почекав. Адміністратор мовчав. Пфефферкорн дістав банкноту в десять ружі. Адміністратор узяв гроші тим самим жестом, що і його попередник. Уклонився.

— Месьє, пройдіть, будь ласка, до їдальні. Шведський стіл,— улесливо сказав він.

Пфефферкорн попрямував до ресторану. Він так зосередився на пошуках кави, що не помітив, як іззаду підійшов Фйотор і штрикнув його під ребра.

— Вітаю, друже! Як провели ніч? Так? Чи сподобалися вам наші ранкові повчання? Надихають, еге ж? Хоча, між нами, про двадцять два вони набрехали. На термометрі уже під тридцять, а ще і шостої немає. Двадцять ружі підказують, що до обіду буде усі сорок.

Вони разом підійшли до столу. Вибір був невеликий: учорашні пироги і каструля з кашею. Роздавала знову Єлена. Кави не було. Лише кислий брунатний чай.

— Ви не взяли соусу,— сказав Фйотор, махнувши рукою на тарілку Пфефферкорна, коли вони сідали за той же самий столик у кутку.— Соус прикрашає страву.

Пфефферкорн, пригадуючи формулу, що колись давно знав, пробурмотів:

— Сорок градусів — це ж більше сотні за Фаренгейтом.

— Сто п’ять, здається.

Пфефферкорн застогнав і відсунув тарілку з гарячою кашею.

— Але ж, друже, вона смачна.

— Що це таке?

— Ми називаємо її «бішуйния хашх». Схоже на вівсянку.

— На запах — аж ніяк не вівсянка.

— Вона зроблена з коренеплодів,— пояснив Фйотор,— і козячого молока.

— Козяча каша,— кивнув Пфефферкорн.

Фйотор розсміявся і поплескав його по спині.

— Ага. Дуже добра, друже. За ваше здоров’я!

— Дякую. Питиму я краще чай.

— Співчуваю. Але, як кажуть наші найбільш прозорливі партійні лідери, не будемо нічого втрачати.— Фйотор підморгнув і потягнувся за склянкою Пфефферкорна.— За ваше здоров’я. Це доля, що ми знову зустрілися, еге ж?