Розділ «Чотири: дхиуобхриуо пжулобхать бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо в Західній Злабії!) »

— Чому ти думаєш, що я взагалі одружуся?

— Пообіцяй.

— Гаразд.

— Скажи.

То було так не схоже на Білла. Пфефферкорн підняв праву руку.

— Я, Янкель Пфефферкорн, урочисто присягаюсь, що в разі, коли ти зіграєш в ящик, я подбаю про твою дружину. Задоволений?

— Дуже.

Чи уявляв він тоді, на що погоджується? А якби знав, чи погодився би? Вирішив, що все одно погодився би. Він же тут не через Білла.

Де вентилятор?

— Алло, це Артур Пфффковальчик з номера сорок чотири. Я і досі чекаю на вентилятор.

— Так, месьє.

— Чи його колись принесуть?

— Негайно, месьє.

Бряжчання не припинялося. Портрет Жулька підскакував градусів на тридцять. Пфефферкорн його зняв, щоб картина не впала на нього серед ночі.

Одним із наслідків поганої інфраструктури є спорадична робота енергосистеми і відповідно «світлове забруднення». Проживши все своє життя у великих містах, він не звик до такого яскравого неба, і тепер він зачаровано дивився, як хмари відігнав вітер, і перед ним розкрилося вражаюче видовище зорепаду.

Глава сімдесят друга

 рокидайтеся, громадяни Злабії!

Від голосу закладало вуха. Він був зовсім поруч, у кімнаті, і Пфефферкорн вистрибнув з ліжка, заплутавшись у простирадлах і вдарившись об стіну. Всередині черепа спалахнула супернова зірка. Він знову впав, удруге вдарившись головою об ріг столика біля ліжка.

— Приступайте до продуктивної праці в ім’я національної величі.

Крізь кольорові спалахи і бульбашки болю він побачив жінку в пілотці. Вона була догори ногами, з неясними рисами обличчя, ще й кричала на нього злабійською.