Розділ «Чотири: дхиуобхриуо пжулобхать бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо в Західній Злабії!) »

Пфефферкорн нічого не сказав.

— Ви маєте секрети. Я розумію. У кого їх немає? Хто з нас через них не страждає?

Пфефферкорн промовчав.

— Можете говорити вільно. Тут немає підслуховуючих пристроїв.— І Фйотор замовчав, немов запрошував. Пфефферкорн не відповідав.— Дуже добре. Я прекрасно розумію, що це означає — боятися говорити. Ми, злабійці, чудово це розуміємо. Але ви маєте повірити мені, друже: з часом тягар не полегшає. Навіть іще важчим стане. Знаю, бо мені п’ятдесят п’ять, і мій тягар такий важкий, що часто здається, більше не витримаю. Іноді я уявляю, як було б добре сісти назавжди, дозволити пилу і павутинню мене вкрити. Я б перетворився на невеличку гору. Гори нічого не відчувають, еге ж? Я знаю, що не побачу змін. Знаю. Може, якщо я перетворився б на гору, на мене залізли б інші і стали на мої плечі, і звідти вони б змогли заглянути в майбутнє.

Вони помовчали.

— Підслуховуючих пристроїв немає? — запитав Пфефферкорн.

— Жодного.

— Звідки знаєте?

— Знаю.

Знову тиша.

— Екскурсовод? — запитав Пфефферкорн.

— У вільний час.

— А решту часу?

Фйотор уклонився:

— Лише скромний слуга Партії.

— В якій галузі служите?

— Виконавчий директор електронного моніторингу,— сказав Фйотор. Він знову вклонився: — Міністерство нагляду.

Вони помовчали.

— Тепер я розумію, чому ви такий популярний.

— У мене тисячі друзів,— погодився Фйотор.— І жодному я не подобаюсь.