Розділ «Чотири: дхиуобхриуо пжулобхать бху жпудниуиуи жлабхвуи! (Вітаємо в Західній Злабії!) »

— Я сюди щодня приходжу,— крикнув Фйотор.

Пфефферкорн кивнув.

— Не так, як в Америці, еге ж? — прокричав Фйотор.

— Я не американець,— крикнув у відповідь Пфефферкорн.

Дійсно, було зовсім по-іншому: і відвідувачі, і стриптизерки були однаково роздягнуті.

— Це наш колективний принцип рівності,— горланив Фйотор.— Якщо жінка знімає якусь одежину, чоловік теж має щось зняти. Справедливо, так? — Він засунув банкноту в десять ружі за стрінги жінки, що звивалася перед ним, і почав розстібувати сорочку.— За ваше здоров’я!

Кульмінацією кожного візиту до Західної Злабії було відвідування могили князя Василія. Пфефферкорн очікував грандіозності, тож був дуже вражений простотою місця. Серед людних вулиць притулилася маленька цегляна площа, в центрі якої стояло кострубате дерево.

ТУТ ЗНАЙШОВ ВІЧНИЙ СПОКІЙ

ВЕЛИКИЙ ГЕРОЙ

БАТЬКО І ВИЗВОЛИТЕЛЬ

СЛАВНОГО ЗЛАБІЙСЬКОГО НАРОДУ

КНЯЗЬ ВАСИЛІЙ

«ЯК КОРІНЬ, НАБРЯКАЄ МОЄ СЕРЦЕ,

КОЛИ Я БАЧУ ОБЛИЧЧЯ МОЇХ ЛЮДЕЙ.

ЯК ОСИРОТІЛЕ КОЗЕНЯ ПЛАЧЕ ВОНО ВІД ГОРЯ»

(ПІСНЯ СХХ)

Фйотор нахилив голову. Пфефферкорн зробив те ж саме.

— Наступного місяця ми святкуватимемо п’ятисоту річницю поеми. Свято буде незабутнім,— хитро посміхнувся Фйотор.— Може, подовжите свій візит?

— Нічого не можу сказати, живу одним днем,— сказав Пфефферкорн.

По дорозі до Міністерства подвійного оподаткування вони пройшли повз натовп людей, які хотіли увійти до старої дерев’яної хатини.