Розділ «Три: Детективний роман »

— Ви ще можете вийти з гри.

Пфефферкорн глянув на нього.

— А що трапиться з Карлоттою?

Пол не відповів.

Тиша.

Пфефферкорн заплющив очі. Побачив, як вона захищається. Побачив, як її побили і кинули до в’язниці. Побачив, як її змусили сказати ті слова. Побачив, як вона благає його приїхати самому. Побачив, що вона має потребу, і ця потреба — він.

Він розплющив очі.

— Коли починаємо? — запитав він.

Глава шістдесят п’ята

ого навчання тривало одинадцять днів і складалося з інтенсивного курсу культури, лінгвістики і тактики. Метою було не лише завантажити його інформацією, але й надати йому інструменти, щоб обробляти інформацію так, як злабійці. Для цього залучили найкращих спеціалістів. Він отримав уроки зі зброї (віт Гретхен), акторської майстерності й ораторського мистецтва (від Каноли), гриму (від Бенджаміна), уроки, присвячені вусам (від Синьої Бороди), тощо. Дюжини інших агентів з’являлися на декілька годин, щоб проінструктувати його з дрібніших питань, прилітали на гідропланах за будь-якого часу дня і ночі. Безпечна схованка перетворилася на вируючий вулик, усе крутилося навколо нього, але ніхто не думав про його комфорт. Ніколи ще він не відчував себе таким важливим і таким приниженим. Він розумів, що вчителі мають право ставитися до нього з усією суворістю. Він і сам був учителем, тож добре знав, скільки з того, що називають освітою, було неефективним заграванням зі студентами, щоб, боронь боже, не принизити їхню самооцінку. Але це не означало, що він отримував задоволення від зубріння шеститомної праці Г. Стенлі Гурвіца «Короткої історії злабійського конфлікту». Він так і не звик до нескінченних варіацій коренеплодів та продуктів з козячого молока, які так щедро використовувалися в злабійській кухні. Він не став менше п’яніти від неймовірної кількості «трійнички» — одурманюючого напою, виготовленого з зеленини коренеплодів, ферментованої сироваткою козячого молока, що був частиною усіх соціальних злабійських інтеракцій. Та й м’язи менше не боліли після години знущань Сокдолейгера в залі карате.

Але найгіршою частиною дня були заняття з мови. Його інструктором була Вібвіана — симпатична, але сувора перебіжчиця із Західної Злабїї. Вона пояснила, що розробка цього методу базувалась на дослідженнях у галузі вікової психології, в яких час від народження до трьох років уважався вирішальним періодом для оволодіння мовою.

— Щоб полегшити навчання, ви маєте повернути образ мислення маленької дитини.

Двічі на день на дві години Пфефферкорн перетворювався на злабійця. На першому уроці він засвоював роль новонародженого. Він дозволив, щоб його сповили і просили відригнути, а Вібвіана, його фіктивна мати, співала йому колискові й розповідала казки, засновані на злабійському національному епосі,— поемі «Василій Набочка». Кожен удалий урок дозволяв йому подолати рік життя, тож у кінці другого дня йому виповнилося чотири і він уже добре знався на жахах дитинства в Західній Злабїї. Його фіктивна родина, роль якої грали агенти, нараховувала улюбленого, але не сповна розуму старшого брата, стару каргу-бабусю, безліч тіток, дядьків, кузенів і кіз. Усі жили під одним очеретяним дахом, тож коли Вібвіана страждала від рук фіктивного батька Пфефферкорна (агресивних, алкоголічних, заводських рук), Пфефферкорну доводилося сидіти в кутку і слухати крики, звуки ляпасів і биття посуду, за якими наставала черга сентиментальних вибачень і шаленого сексу на знак перемир’я.

То було не смішно.

Така вже ідея, пояснив Пол. Злабійська психіка наскрізь просочена образами, деградацією, поганою гігієною, і чим скоріше Пфефферкорн до цього звикне, тим краще.

Досі він не проводив стільки часу сам на сам зі своїм зятем. Під час щоденних нарад Пол — або командир, як називали його агенти,— скидав свою пісну бухгалтерську шкуру, і з-під неї з’являвся кмітливий, швидкий і цинічний молодий патріот, здатний легко і просто вплутати свою країну в жахливу чужу війну. Щось у його манері говорити в однаковій мірі надавало впевненості і лякало.

— Вона справді вас кохає,— сказав Пол про Карлотту.— Знаю, як це має бути, але це правда. Одна з причин, чому ми вибрали вас спадкоємцем Білла,— ви вже мали стосунки з нею.

Пфефферкорн нічого не сказав.

— Тут не потрібно вибирати. І щоб ви знали, вашу дочку я теж кохаю. Спочатку було не так, але тепер я її дійсно люблю. Обіцяю, про неї подбають, що б не сталося.

Пфефферкорн скептично на нього глянув.