РОЗДІЛ V У САДАХ ЦОАМ

— Нічого дивного, — сказав астронавігатор, — адже вони із Землі, де цей символ так часто зустрічався в стародавніх цивілізаціях. Змія недарма була вибрана атрибутом Сатани і влади. Вона наділена здатністю гіпнозу, проникає всюди й отруйна…

— Не уявляю, як вони позбавляються від пилу в таких витончених і складних архітектурних формах? — мовила, підходячи, Евіза Танет.

— Без людських рук тут не обійтись, але це небезпечна робота, — відповів Вір Норін.

— Отже, не цінуються ні руки, ні життя, — підсумувала Чеді, можливо, занадто поспішно.

її слова потонули в громовому ревінні, що пролунало з невеликої вежки в центрі надбрамного перекриття.

— Вітаю вас, чужинці. Заходьте, не бійтеся, бо тут ви під високим захистом Ради Чотирьох, найвищих обранців народу Ян-Ях, і особисто мене, їхнього глави…

Зненацька розчинилися величезні стулки воріт. Земляни усміхнулись: запевнення володаря Торманса були даремні — ніхто з них не відчував навіть тіні страху. Зорелітники пішли по пружних плитах, які гасили звуки кроків. Дорога описувала круті зигзаги, що нагадували знаки блискавки, які здавна застосовувались на Землі.

— Чи не занадто багато слів про безпеку? — запитала Чеді з ледве помітним відтінком нетерпіння.

— І поворотів, — додала Евіза.

Крізь гущавину дерев вимальовувались громіздкі лінії архітектури палацу, що важко розплився за килимом жовтих квітів, гострі, конічні суцвіття яких стирчали цупко, не коливаючись під вітром.

Височезні, в чотири людські зрости, двері здавалися вузькими. Темні панелі дверей були вкриті блискучими металевими пірамідками. Всі сім роботів СДФ раптом подалися вперед, уривчасто й тривожно видзвонюючи. Вони вишикувались перед дверима, перепиняючи шлях зорелітникам, але за кілька секунд замовкли і розступилися.

— Пірамідки на дверях під струмом, — відповів на запитальний погляд Фай Родіс Ген Атал.

— Так, але заряд уже вимкнули, — підтвердив Тор Лік, який тримався збоку і з видимою неприязню вивчав архітектуру садів Цоам.

Зненацька й безшумно розкрилася темна висока шпарина дверного проходу, і земляни вступили в колосально високу залу, різко розмежовану на дві частини. Передня, з підлогою з шестикутних дзеркальних плит, була на два метри нижча від задньої, застеленої грубим чорно-жовтим килимом. Промені високого світила проникали крізь червоно-золоті шибки, і від того горішня частина зали була пронизана якимось чарівним сяйвом. Там сиділи в знайомому порядку незмінні чотири постаті: одна попереду і в центрі, решта три — ліворуч і трохи позаду. В низькій частині зали панувало тьмяне світло, яке пробивалося зі стелі між гігантськими металевими, закріпленими на виступах зміями, які роззявляли ікласті пащеки над гостями із Землі. Дзеркальні плити відкидали невиразні мінливі тіні, посилаючи тривожну бентегу, яка оволодівала кожним, хто наважувався стати віч-на-віч з Радою Чотирьох.

Володарів Торманса, очевидно, вже сповістили про все, що стосувалося землян. Вони не виявили здивування, коли побачили кумедних дев’ятиніжок, які тупцяли біля ніг зорелітників, що виблискували металом. Підкоряючись знаку Фай Родіс, усі сім СДФ вишикувалися в ряд на тьмяній дзеркальній підлозі. Земляни спокійно піднялися по бокових сходах на підвищення і зупинились, мовчазні й суворі, не зводячи очей з володарів планети. Не кваплячись, Чойо Чагас підвівся навстріч Фай Родіс і подав руку. Те саме, але вже поспіхом зробили троє інших. Всього секунда знадобилася Родіс, щоб пригадати забуті на Землі давні форми привітання. Вона потиснула руку володареві, як робили тисячі літ назад її предки, засвідчуючи відсутність зброї й лихих намірів. А втім, навряд чи зброя була тут відсутня насправді. В кожному заглибленні стіни між сяючими вікнами ховалася ледве видима постать. Один, два, три… вісім нерухомих людей налічив Тор Лік. Їхні обличчя не виражали нічого, крім загрозливої готовності. Можна було не сумніватися, що за першим же знаком ці закам’янілі постаті перетворяться в бездумних виконавців будь-якого наказу. Так, будь-якого, це виразно відбивалося на тупих обличчях з масивними кістками черепа, які проступали під гладенькою смуглявою шкірою.

Евіза не втрималася від пустощів і кинула на вартових такі чарівні погляди, на які тільки була здатна. Не побачивши реакції, вона змінила тактику, і вираз її обличчя став улесливо-розчуленим. Це подіяло. У двох найближчих до неї сторожів по щоках розлився темний рум’янець.

Земляни сіли в крісла з розчепіреними у вигляді пазуристих лап ніжками. Зорелітники мовчазно розглядали хитромудрі візерунки килима, а навпроти, з нечемною пильністю вивчаючи гостей, також мовчки сиділи члени Ради Чотирьох. Мовчання ставало обтяжливим. Вір Норін і Фай Родіс, котрі бличже від інших сиділи до володарів, могли почути їхнє важке дихання — дихання людей, далеких від спорту, фізичної праці чи аскетичної стриманості.

Чойо Чагас переглянувся з худим і жилавим Гентло Ші, вже відомим землянам під скороченим іменем Ген Ші, який відав миром і спокоєм планети Торманс. Той витягнув шию і сказав, ледь шепелявлячи:

— Рада Чотирьох і сам великий Чойо Чагас хочуть знати ваші наміри й побажання.

Чеді уважно дивилася на володаря планети, не розуміючи, як може людина, напевно розумна, слухати примітивні лестощі, але обличчя Чойо Чагаса не виказувало ніяких почуттів.